Неділя, 25 червня, 2017
© Передрук матеріалів тільки за наявністю активного посилання на Портал Косівщини

Косівщина. Ярмарки, торги, базари

Косівщина - Косів та Косівщина

Міста й містечка в давнину відрізнялися від сіл тим, що у них велася торгівля, тобто товарообмін між селами і містом та між містами. Не беремо до уваги повсякденної торгівлі в крамницях чи коршмах, це інша річ. Торгівля поза крамницями мала в основному дві форми: ярмарки і торги. Ярмарки декретувалися вищою владою і проводилися у встановлені дні один чи декілька разів на рік і могли бути одноденними або дводенними. Торги ж відбувалися щотижня, теж у встановлені владою дні. Це питання вивчав історик П.Сіреджук, який люб'язно надав мені свої неопубліковані матеріали, взяті з архівів.

У різні часи Косів мав різні ярмаркові дні. У 1845 році ярмарки відбувалися чотири рази на рік: у перший тиждень великого посту, на Вознесіння, на першу Богородицю та на Покрову. Цісарський привілей від 20 січня 1857 року встановив інші дні: четвер першого тижня по Великодню, вівторок перед Вознесінням, а також 25 серпня та 11 жовтня. На ярмарки з'їжджалися купці з багатьох міст та навіть із інших країв. Чим торгували в Косові? Головними товарами тут були сіль, бринза, масло, риба, яблука, гончарські та дерев'яні вироби, сукно, полотно, овечі і козячі шкіри, вовна, вівці, худоба, коні. У Кутах працювало 60 кушнірів, вони щорічно виготовляли 4 тисячі шкір на кожухи, і значна їх частина продавалася в Косові. Щодо коней, то це були „гуцули". У 1885 році на ярмарках у Косові їх продано 400 штук. Жваво торгували взуттям, зокрема сап'яновим (навіть у народній пісні згадано про дівочі чобітки „косівської роботи".

Щотижневі торги проводилися в понеділок та п'ятницю, за Польщі - у середу та суботу. На них сходилися та з'їжджалися з навколишніх сіл. Селяни і ремісники продавали сіль, молоко, сметану, сир, масло, бринзу, м'ясо, городину, садовину, кукурудзу, глиняний та дерев'яний посуд, ткані вироби (запаски, верети тощо).

Храмовий торг відбувався в день храмового свята. У Косові це традиційно на Івана. На храмовому торгу можна було купити ікони, хрестики. Майстри продавали флояри, денцівки, дримби, трембіти. Пекарі збували калачі, струцлі, масарі - домашні ковбаси. Привозили багато черешень. Попитом користувалася й друкована продукція певного роду - сонники, книжечки про ворожіння, співаники, молитовники. На ярмарках і торгах продавали тютюн, зокрема славилося це зілля, вирощене в Москалівці.

Де відбувалися торги і ярмарки? У давніші часи (XVII—XVIII ст.) в центрі міста, під замковою горою. Аж до 1939 року теперішній майдан Незалежності носив назву Ринок, хоч там уже не торгували. На початку XX ст. місцем масової торгівлі став зарінок над Рибницею, на якому пізніше, у 70-х роках, збудовано міжрайонну товарну базу. У 1930-х роках для торгу було відведене місце на березі річки від центрального мосту до електростанції. У той час берег ще не був таким вузьким і високим, а русло річки таким заглибленим. Між вулицею і річкою, почавши від місця, що тепер навпроти будинку податкової, стояли ряди дерев'яних столів, а далі були „галі" - критий ринок, дерев'яна споруда з використанням гуцульської архітектури та орнаментики; вона тяглася аж до електростанції (тепер житловий будинок навпроти вулички, що веде до пошти). Худобою, гончарними і дерев'яними виробами, картоплею, капустою, зерном тощо торгували далі, по обидва боки потоку Монастирчика (Шурачина).

Під час німецької окупації торгівля сільськогосподарською продукцією була суворо заборонена, та й не було чим торгувати: всі лишки селяни зобов'язані були здати на „контингент", за що одержували в основному найгіршої якості горілку. Політику нацистів продовжили комуністи: недержавна торгівля вважалася спекуляцією і каралася як кримінальний злочин. Селяни зобов'язані були здавати державі і м'ясо, і шкіру, і пір'я, і щетину, і картоплю, і яйця, і молоко та масло. З „хрущовських" часів настало полегшення: дозволялися базари, але лише колгоспні. Насправді колгоспи всю свою продукцію здавали за безцінь державі, а на „колгоспних" ринках торгували селяни, збуваючи невеликі лишки вирощеного і вигодуваного в особистому господарстві. Тому базари були жалюгідно вбогими. Щоб купити картоплю, капусту чи огірки, треба було вистояти великі черги або брати товар „з боєм". М'ясо, масло на базарі було дефіцитом, бринза не продавалась взагалі - її вивозили... У „брєжнєвські" часи (1970-ті роки) відкрився новий ринок (базар) - на території с. Смодного. Там торгували промисловими товарами, в тому числі завезеними з-за кордону, килимами, ліжниками, сувенірами, золотом тощо. На ринок, що працював один день на тиждень, з'їжджалися тисячі людей. Казали, що там можна купити все, навіть зброю. Одним словом, чистої води капіталізм. Тож влада, за часів генсека Андропова, вирішила ліквідувати цей розсадник „спекуляції". Однієї неділі понад 400 міліціонерів, зібраних з усієї області, блокували всі шляхи, які вели до Косова. Недопущено на базар більше двох тисяч автомобілів. Над містом літали вертольоти і по рації повідомляли, де бачать „злочинців", що ховаються поміж хатами. Це були в основному жінки з власноруч зробленими ліжниками чи килимами або іншим товаром. На них полювали, як на дичину. Товар конфісковували.

Смоднянський базар відновився аж у роки „перебудови". Він і тепер притягає тисячі людей. Вибір товарів тут дуже великий: від худоби до творів мистецтва. Найбільш атракційним є великий сектор народних художніх промислів, де поряд з халтурою можна побачити й справжні мистецькі твори. На жаль, територія базару не впорядкована, під час дощів тут болото, немає належних умов для цивілізованої торгівлі. У самому місті в 1994 році обладнано в приміщенні товарної бази критий ринок м'ясних та молочних продуктів. Позаду цього будинку відведено ряди для торгівлі городиною, садовиною, ягодами та грибами. На місці, яке займали раніше ці ряди, в 2002 році розпочато і в 2004 р. закінчено будівництво торговельних приміщень, в т.ч. для торгівлі виробами художніх промислів.

Косівський базар увійшов навіть у літературу. М.Рильський у „Карпатських октавах" згадує:

Цікавістю подібні до матросів,
Що раді відкривать нові світи,
Ми їздили на ярмарок у Косів
Без певної, признатися, мети,
І вітерець уяви переносив
Нас на якісь невидані мости...
Здавалось - ходять ще по них і нині
Між горами забутих предків тіні.

А Степан Пушик написав цілу гумористичну поему „Косівський базар", у якій дуже дотепно зобразив це унікальне колоритне явище. А втім, це не просто гумореска, в ній є глибший підтекст.