Гуцульські фестивалі були започатковані 1991 року у Верховині товариством „Гуцульщина" та його незмінним головою Д.Ватаманюком за сприяння місцевої влади. Вони проводяться щороку в іншому районі. Косів з різних причин відмовлявся провести таке свято народного мистецтва у себе. Але коли фестивалі відбулися в усіх інших районах Гуцульщини, довелося, щоб не осоромитися, й собі взятися за підготовку цього заходу. Як це не дивно, противниками фестивалю виступали деякі політичні та громадські організації національно-демократичного спрямування. Їх позиція відгонила трохи популізмом і нещирістю. Мовляв, коли в країні панує криза, жити людям важко, то не личить влаштовувати свята. Очевидно, більшу користь дав би невпинний плач та роздирання сорочок з посипанням голови попелом...
Тож вперше фестиваль у Косові проведено щойно в 1998 році, 29-30 серпня. Багато посприяли цьому тодішні голова районної ради В.Мамчук та голова райдержадміністрації Д.Гладуняк. А весь тягар практичної роботи припав на заступників голови РДА В.Шкургана (він же голова товариства „Гуцульщина") і М.Цьока та на завідувача відділу культури М.Дзьобу і директора Косівського народного дому Ф.Галая.
Урочисте відкриття фестивалю відбулося на майдані Незалежності, куди зійшлися барвисті колони представників усіх гуцульських районів. Тут другого дня відбувся й великий концерт переможців фестивалю, глядачами й слухачами якого були тисячі косів'ян і гостей, незважаючи на дощ, що декілька разів щедро поливав Косів. А між цими подіями відбувалися в різних місцях численні конкурси, учасниками яких були ансамблі пісні й танцю, хори, вокально-інструментальні ансамблі, оркестри народних інструментів, троїсті музики, драматичні колективи, коломийкарі, декламатори, фольклорні колективи, танцюристи, кіно- і фотомайстри, майстри декоративного та образотворчого мистецтва. Паралельно відбувалися ігри, забави, а надвечір - конкурс ґазд-„моцаків".
Це були два дні яскравого, веселого свята. Гуцули засвідчили: жодні негаразди не здатні їх зігнути, зламати їхню життєрадісність, народний оптимізм, відректися від своїх традицій, занедбати своє мистецтво.
Було багато гостей з усієї України та з-за кордону, навіть із-за океану, зокрема відомий діяч гуцульської діаспори в США, голова Гуцульського дослідного інституту в Чикаго, головний редактор 6-томної „Історії Гуцульщини" Микола Домашевський.
Вдруге Гуцульський фестиваль, на цей раз вже дванадцятий, у Косові проводився 27-29 вересня 2002 року. Умови були зовсім інші. Раніше влада, вища за районну, не особливо цікавилася такими імпрезами. Приміром, у 1998 році на фестиваль до Косова не завітав жоден високий посадовець з Києва, навіть перші особи обласної влади не вважали за потрібне побувати на гуцульському святі (хоча з Румунії приїхала заступник міністра культури). Але оскільки в 2002 році мали відбутися вибори до Верховної Ради, а роком раніше - президентські вибори, то влада вирішила скористатися фестивалями з політичною метою. IX фестиваль у Надвірній та X у Коломиї відвідав Президент Л.Кучма. Тож обласне керівництво взяло справу фестивалів у свої руки. Далі - більше: оргкомітет Косівського XII фестивалю створювали аж у Києві, і лише один чи два члени його були з Гуцульщини. Фестиваль із заходу громадського перетворився в офіційний.
У Косові з фестивалем пов'язали „перебудову", чи „реконструкцію" міста. Значні кошти затрачено на надання містові зовнішньої привабливості (щоправда, лише в центрі). Великі гроші витрачалися безконтрольно. В передфестивальному ажіотажі спритні люди за сприяння влади нахапали за низькою ціною земельних ділянок у центрі. Тісна забудова ще більше ущільнилася, у місті не стало жодного ігрового, спортивного, дитячого майданчика. Зруйновано пам'ятку історії та культури - єдину на Гуцульщині синагогу XVIII століття. До Косова під приводом підготовки до фестивалю, а фактично в зв'язку з наступними виборами, зачастили високі посадовці: міністр освіти Кремінь і навіть прем'єр-міністр Кінах, не рахуючи урядовців нижчих рангів. Та оскільки на виборах до Верховної Ради Гуцульщина з тріском провалила „За єду" і віддала близько 70% голосів за блок В.Ющенка „Наша Україна", то у київських можновладців інтерес до цього регіону зник. І на XII фестиваль не прибув не тільки Президент, а й жоден із міністрів.
Та попри це і незважаючи на осінній холод, фестиваль пройшов як належить. У ньому взяли участь представники не лише всіх районів Гуцульщини, а й делегації зі Снятинського, Богородчанського районів, з Києва, Львова, Рівного, Луцька, Івано-Франківська, Тернопільщини, з м. Південного на Одещині, з Польщі, Румунії, Молдавії, Туркменистану...
Цікавою була й науково-практична конференція „Карпати: культура, побут, здоров'я гуцулів та Гуцульщини". До фестивалю приурочено й відкриття хати-музею Патріарха Володимира в його рідному селі Хімчині.
Новим у проведенні фестивалю було те, що вогонь фестивального вогнища несли аж з Ґрегота - найвищої вершини Косівщини; в усіх селах, через які його пронесено, відбувалися фольклорні дійства. А освячення фестивальних короваїв для хліба-солі гостям відбувалося в найстарішій на Косівщині церкві Успіння Пресвятої Богородиці (XVII ст.) в с. Пістині.
До проведення фестивалів багато праці доклало, крім районної та міської влади (на чолі з І. Грималюком, І. Підлетейчуком і М. Бовичем), товариство „Гуцульщина".
Косівщина -
Косів та Косівщина
Косівщина. Гуцульські фестивалі
