Субота, 21 липня, 2018
© Передрук матеріалів тільки за наявністю активного посилання на Портал Косівщини

Косівщина. Косівські бурмістри

Косівщина - Косів та Косівщина

Місто Косів виникло 1565 року. Його населення зростало дуже повільно - нижче подається табличка, яка показує динаміку населення міста впродовж понад чотирьох століть. Дані взяті з різних джерел (праці М.Домашевського, П.Сіреджука, В.Грабовецького, І.Раковського, офіційні статистичні звіти та ін.), використовувалися різні одиниці виміру, неоднакова ступінь точності, але уявлення про Косів як про місто відносно стабільної кількості населення вони дають.

1578 рік - всього мешканців Косова - 1400 осіб.

1670 рік - всього мешканців Косова - 105 сімей.

1753 рік - всього мешканців Косова - 246 садиб - 144 сім'ї українців, 101 сім'я євреїв, 1 сім'я поляків.

1789 рік - всього мешканців Косова - 362 сім'ї - 244 сім'ї українців, 111 сімей євреїв, 7 сімей поляків.

1820 рік - всього мешканців Косова - 278 сімей - 133 сім'ї українців, 135 сімей євреїв, 9 сімей поляків.

1857 рік - всього мешканців Косова - 2771 осіб.

1900 рік - всього мешканців Косова - 3099 осіб - 496 українців, 2500 євреїв, 356 поляків.

1912 рік - всього мешканців Косова - 5536 осіб (з них 2500 євреїв).

1914 рік - всього мешканців Косова - 3100 осіб - 400 українців, 2500 євреїв, 200 поляків.

1930 рік - всього мешканців Косова - 4250 осіб - 1700 українців, 2125 євреїв, 382 поляків.

1931 рік - всього мешканців Косова - 5653 чол.

1939 рік - всього мешканців Косова - близько 10 тисяч чоловік (з них євреїв 3724 чол.).

1970 рік - всього мешканців Косова - 7122 чол.

1994 рік - всього мешканців Косова - 9051 чол.

2001 рік - всього мешканців Косова - 8272 чол.

До 1941 року національний склад населення міста й повіту був разюче відмінний. Так, у 1930 році українці становили 40% населення міста, тоді як у повіті їх було 85% (65663 чол. із загальної кількості 77250 чол.). Євреї, яких у повіті було 9%, становили в Косові 50% мешканців. Поляків у складі населення повіту було 5,5%, міста - 9%.

Теперішній Косів складається з колишніх трьох населених пунктів: власне міста Косова і сіл Монастирське та Москалівка, які були приєднані до міста перше - ще за Австрії, друге - в 1932 році. У зв'язку з тим, що нацисти винищили все єврейське населення, кількість мешканців міста в повоєнний час різко зменшилась. Приріст населення у цей період і дотепер відбувався переважно за рахунок міграції з гірських сіл, особливо з Річки, Яворова, Брустурів, Шепота, Снідавки.

За майже чотири з половиною століття існування Косова - міста скільки в ньому було бурмістрів! А що ми про них знаємо? Майже нічого. Молоді дослідники мають шанс багато чого відкрити в архівах.

Відомості про голів міста в минулому дуже скупі. Десь у 80-х роках XIX століття у Косові головував Степан Гнідан родом зі Снятинщини. Двічі за всю відому історію головою міста були євреї. Перший - банкір Давид Ельтіс коротко в 1872 році. Його вбили грабіжники в 1917 році, він єдиний із євреїв не залишив міста перед другою російською окупацією і поплатився через це життям.

Другим був лікар Якоб Ґертнер, якого обрали головою в 1928 році за підтримки українців. Він головував до 1934 року і багато зробив для впорядкування міста. Відзначався справедливістю. Був у той час єдиним на всю Польщу євреєм - головою міської ради. Залишив свою посаду під тиском польських шовіністів.

Після нього міську владу очолив полковник у відставці Лєвіцкі. Він вороже ставився до українців і євреїв, за прояви нелояльності до Польської держави погрожував концтабором у Березі Картузькій. Коли нависла загроза війни з Німеччиною, Лєвіцкі зажадав, щоб євреї міста зібрали гроші на купівлю літака для польського війська. Вимога була виконана. Та незабаром жертводавці були здивовані й обурені, коли оголошено, що ті гроші начебто зібрали гуцули, патріотично настроєні до Польщі! Польська влада настійно переконувала гуцулів, що вони не українці, а окреме польське плем'я, і широко рекламувала вигаданий „патріотичний чин"' гуцулів...

Під час німецької окупації головою („посадником") міста довший час був учитель Антін Сальваровський. Він як міг у ту пору безправ'я і сваволі окупантів старався дбати про полегшення долі мешканців. Працювали дві загальноосвітні школи та промислова школа гуцульського мистецтва, діяла лікарня, переробляв молоко маслосирзавод, хоч для населення німці дозволяли продавати лише збиране молоко і маслянку. Совєтський суд засудив А.Сальваровського на 15 років каторги. Він загинув у концтаборі.

Деякий час головами міста за часів німецької окупації були Михайло Боєчко з Косова та Луканюк з Кут.

У часи більшовицької диктатури міських голів наставляло бюро райкому партії, після чого їх „обирали", звичайно, одноголосно на сесії міської ради. Наскільки низько цінилась ця посада, видно з того, що головою міськради бували й безпартійні. Всього за той час змінилося 19 голів міської ради. Серед них було дві жінки, які найбільше відзначилися тим, що не володіли українською мовою. Оскільки міські голови за радянських часів були тільки виконавцями вказівок партії, до того ж часто мінялися, то й помітного сліду своєї діяльності не залишили. А пам'ять косів'ян зберегла про деяких із них хіба те, що один прокрався, другий утік з чужою жінкою на Далекий Схід, третій попався на спекуляції. Найдовше головою міста - і за СРСР, і після його розвалу був Іван Баранюк - понад 10 років. Першим головою міськради за часів незалежності був педагог, поет Василь Гостюк.

Ось перелік голів міської ради (міських голів) за 65 років.

Дмитро Стопчицький 1939-1941

Михайло Боєчко 1941

Луканюк 1941

Антін Сальваровський 1942-1944

Микола Старух 1944-1945

Андрій Ганущак 1945-1946

Юрій Білецький 1946-1949

Петро Ільницький 1949-1953

Андрій Кошак 1953-1955

Петро Гавриш 1955-1956

Григорій Гавриш 1956-1957

Ніна Романова 1957-1959

Василь Гринюк 1959-1962

Дмитро Клим 1962-1963

Юрій Нагнибедюк 1963-1965

Марія Філіпенко 1965-1967

Василь Іванчук 1967-1971

Василь Черчук 1971-1975

Микола Юрійчук 1975-1981

Василь Томчук 1981-1985

Геннадій Матюшев 1985-1987

Іван Баранюк 1987-1991

Василь Гостюк 1991-1992

Іван Баранюк 1992-2001

Ярема Братівник, в.о. 2001-2002

Микола Бович з 2002

Оцінюючи їх роботу, візьмемо до уваги, що упродовж усього цього часу реально не існувало і не існує досі місцевого самоврядування, основою якого мав би бути власний бюджет, який би відповідав життєвим потребам населеного пункту.

У незалежній Україні голови міста обираються населенням, великі права надано міській раді як представницькій владі громади. Та чи то косівські депутати ще не усвідомили своїх прав, чи не вміють або не хочуть ними користуватися, чи покірно виконують волю якихось вищих посадовців, але управління містом не задовольняє городян. Бо й є підстави: вулиці не ремонтуються, ріка забруднена, грубо порушується природоохоронне законодавство (чого варті АЗС в сусідстві з річкою та пам'ятником Т.Шевченку або будівництво на заповідних скелях Міської гори), басейн не відбудовують, роками не працювала лазня, земельні ділянки розпродуються непрозоро, у місті відсутні дитячі ігрові та спортмайданчики, вечорами вулиці в темряві, про водогін та каналізацію краще не згадувати... У чому досягнуто зримих успіхів - то це у зростанні кількості чиновників у системі районної влади та міського самоврядування. Але це вже „заслуга" не місцевої, а найвищої влади...

Хоч там як, треба пам'ятати голів міста, кожен із яких у міру своїх сил, умінь і можливостей виконував свої нелегкі посадові обов'язки.

За останні роки все ж упорядковано центральну частину міста. Збережено дитячий садок, школу-садок, остання поповнена меблями, обладнанням. Багато часу й сил забирає у міської ради розгляд земельних питань і конфліктів. Не маючи реального бюджету, міська рада та її голова не мають і реальної можливості для вирішення багатьох болючих питань. Теперішній голова М.Бович розуміє значення масових культурно-мистецьких заходів. Гарно пройшов Гуцульський фестиваль у 2002 році, тисячі косів'ян і гостей міста взяли участь у відзначенні 580-річчя від часу першої письмової згадки про Косів та Дні міста 7 липня 2004 року. Попри всі туднощі й помилки, місто росте, будується.