Четвер, 19 квітня, 2018
© Передрук матеріалів тільки за наявністю активного посилання на Портал Косівщини

Косівщина. Косівські старости (частина 2)

Косівщина - Косів та Косівщина

За часів комуністичного режиму керівниками районної влади офіційно числились виборні голови райвиконкомів. Але і їхня влада, і їх виборність були в значній мірі фікцією. Насправді всією повнотою влади володіли райкоми партії, точніше - їх перші секретарі. Головам райвиконкомів відводилася здебільшого лише роль виконавців партійних вказівок, хоча були й винятки. За період від 1939 по 1991 рік у районі змінилося півтора десятка голів райвиконкому.

1939 - 1941 Микола Бабіченко

1944 - 1947 Мелентій Бондарєв

1947 - 1949 Микола Старух

1949 - 1950 Микола Кіщук

1950 - 1953 Дмитро Павлюк

1953 - 1955 Ілля Мамчук

1955 - 1958 Іван Шлемкевич

1958 - 1959 Михайло Медвідчук

1959 - 1960 Михайло Сайнюк

1961 - 1962 Володимир Пиптюк

1962 - 1963 Микола Пластовець

1963 - 1967 Лев Зіньковський

1967 - 1977 Ярослав Сенчук

1977 - 1982 Микола Ілик

1982 - 1991 Марта Тимчук

1991 - 1994 Володимир Мамчук

Найбільше запам'ятався косів'янам Лев Зіньковський (1963— 1967). Це був вимогливий господарник, який дбав про порядок у місті. Він чи не щодня пішки обходив місто і брав на замітку всі непорядки: чи то недбало заметена вулиця, чи потолочені квіти на клумбах, чи розбита електролампочка на стовпі. Відповідальних за це урядовців викликав негайно і давав доброго прочухана. Тепер у це важко повірити, але в Косові за тих часів уздовж центральної вулиці тяглися квітники, а в декількох місцях були гарні клумби, квіти на яких красувалися від весни до осені. Діяли колонки питної води. Вночі освітлювалися всі вулиці, навіть на Москалівці... Якщо десь увечері не світилася на стовпі лампочка, то це ставало предметом неприємної розмови для відповідального за це службовця. Після Косова Лев Зіньковський дуже успішно працював головою Снятинського райвиконкому.

Можна по-всякому оцінювати радянських керівників району, але косів'яни не пам'ятають, щоб серед них були одверті хапуги, хабарники. Ніхто з них не побудував собі пишної вілли, лише окремі придбали власні автомобілі, звичайно ж, made in USSR. Хоча, звичайно, всі вони користувалися тодішніми привілеями: для них був доступний „дефіцит", вони користувалися дарами колгоспів, у „застійні" часи існували спеціальні будиночки в лісах, де можна було далеко від людських очей повеселитися в різний спосіб тощо. Але в усьому цьому голови лише слідували за справжніми районними каліфами - першими партійними секретарями. Останніх було за часи режиму понад десять, причому жодного місцевого. Найдовше з них сидів на партійному троні (тут немає великого перебільшення: перший секретар справді був самодержцем) Михайло Петрик родом з Коломийщини: він секретарював від 1962 по 1982 рік. А ось косів'янина, який би посів пост першого секретаря райкому, від 1939 по 1991 рік не було жодного.

Але назвемо всіх найвищих районних партійних функціонерів до і після М.Петрика. Перед ним цей пост посідали М.Донченко (з 13 лютого 1940 p.), Матвій Дерев'янко (після війни), Кравченко, Пелех, Василь Волошин, Човганюк. Після М.Петрика (з 1982 р.) - Іван Яцола, Олександр Рогожин, Валерій Мудрик. З-поміж усіх вирізнявся О.Рогожин своєю інтелігентністю, толерантним ставленням до процесу національного відродження. Не боявся виступати на мітингах, вічах, незважаючи на дуже гостру критику компартії. Він був відкритим для нових ідей. З посади першого секретаря райкому і голови районної ради пішов сам.

У 2004 році секретарем районної організації КПУ є Михайло Борис, родом з Косова, колишній перший секретар Косівського райкому комсомолу, потім директор школи у Снятинському районі. Зрозуміло, що суспільний статус теперішнього партійного секретаря дуже мало схожий на статус колишнього.

У незалежній Україні першим керівником району - представником Президента, головою РДА, головою районної ради, знову головою РДА з 1992 по 1998 рік був Ярослав Ходан. У нелегкий час становлення нової влади він зумів тримати під контролем складну суспільно-політичну і соціальну ситуацію, дбав про освіту й культуру, місто мало певні успіхи в капітальному будівництві (5-поверховий житловий будинок, пішохідний міст, будинок податкової інспекції). З 1998 року головами РДА послідовно були Дмитро Гладуняк (1998-2000), Іван Саєвич (2000-2002), обидва з Коломиї, Іван Підлетейчук (2002-2003), Іван Грималюк (з серпня 2003). За такої частої зміни керівників району годі говорити про ефективне вирішення якихось перспективних проблем. Хіба що в ході підготовки до XII Гуцульського фестивалю в 2002 році проведено ремонтні роботи в центральній частині міста. Що ж до економіки району, то вона перебувала в стагнації, процвітав тільки тіньовий бізнес - рубання й вивезення лісу, розпиловка деревини тощо. Все це, звичайно, супроводжувалось варварським ставленням до природних багатств. Районна ж влада реальних заходів для наведення порядку чи не могла, чи не хотіла вживати. Швидше всього було й перше, і друге. Так це й продовжується.

Іншу гілку влади - районну раду, обрану населенням, після 1991 року очолювали Володимир Мамчук, Ярослав Ходан (в один час суміщались посади представника Президента і голови районної ради), Іван Грималюк (теперішній голова РДА), а з 2003 року Петро Дійчук.

Косів у районній раді представляють депутати Оксана Довгун та Юрій Боєчко. Крім них, ще 14 мешканців Косова - відповідальних працівників виконавчих органів - є ще й депутатами районної ради від різних сіл, що суперечить принципові розподілу гілок влади, не кажучи вже про те, що робить фікцією представництво населених пунктів.