Субота, 21 липня, 2018
© Передрук матеріалів тільки за наявністю активного посилання на Портал Косівщини

Косівщина. Косівські старости (частина 1)

Косівщина - Косів та Косівщина

Косів став центром повіту в 1867 році, а перед тим цю роль виконували Кути. Ще раніше, за часів Речі Посполитої, вся ця територія належала до Снятинського староства, потім до Коломийського циркулу. Від 1867 року Косів уже не втрачає свого повітового, а з 1939 року - районного рангу. Щоправда, територія цієї адміністративної одиниці мінялася, і то не раз. Аж до лютого 1940 року Косівський повіт (район) охоплював територію приблизно теперішніх Косівського та Верховинського районів. Приблизно - бо ряд сіл входив до Снятинського, Коломийського та Печеніжинського повітів за часів Польщі. У лютому 1940 року утворено окремий Жаб'ївський район. Після війни 1941-1945 років з'явилися ще окремі Кутський та Яблунівський райони. У ході хрущовських реформ 1960-х років Кутський і Яблунівський райони були ліквідовані, і Косівський район набув теперішнього обширу.

Тоді взагалі діялись дивні речі. Встановлено два види районів: промисловий і сільський. Причому вони не мали суцільної території. Наприклад, до Косівського сільського району належали такі жаб'ївські села, як Красноїля, Голови та інші. А до Верховинського промислового району належали Кути, Космач, Город і Бабин...

Станом на кінець 2001-го року район займав площу 920 кв.кілометрів. Населення району становило 90400 осіб. У містах проживало 14,5 тис.осіб (16%), у селах - 75,9 тис.осіб (84%). З них чоловіків 42,2 тис. (46,7%), жінок 48,2 тис. (53,3%). У районі проживали особи 33 національностей. Українців - 89,4 тис.осіб, тобто 98,9%. Серед усього населення 33900 осіб мали вищу та повну середню освіту (37,5%). Це дані останнього перепису населення.

Район включає 45 населених пунктів, у т.ч. одне місто, два селища міського типу (Кути і Яблунів). 40 населених пунктів мають місцеві органи самоврядування. 27 населеним пунктам надано статус гірських. Більша частина території району (44,2 тис.га, або 56%) вкрита лісами. За офіційними даними - декілька десятків, за неофіційними - понад сотня дрібних підприємств займаються пилянням деревини, значна частина з них - не сплачуючи податків. Великих розмірів набуло незаконне вирубування лісу. Глибока переробка деревини в районі майже не проводиться, що завдає великих збитків економіці. Сільське господарство ведеться здебільшого на рівні початку XX ст. Сирзавод напівзруйнований. Виробництво молочної продукції майже відсутнє, косів'яни їдять „гуцульську" бринзу, виготовлену в Городенці, п'ють кефір, завезений з Києва. Відсутня переробка садовини.

У районі діє один вищий навчальний заклад, один професійний (колишнє Кутське ПТУ), 60 загальноосвітніх шкіл, у т.ч. 23 середні, включаючи гімназію та вечірньо-заочну школу. Працює понад 1500 педагогів. Функціонують, хоч у складних умовах, 49 закладів культури клубного типу, 50 бібліотек, п'ять шкіл естетичного виховання. У 2004 році закінчено будівництво гарного приміщення школи мистецтв у Косові (починалося воно як будівництво банку „Україна"). Діють 24 народні аматорські колективи, 11 музеїв.

Лікарні працюють у Косові, Кутах, Яблунові.

За часів Австро-Угорщини та міжвоєнної Польщі повітовим начальником був староста, призначений центральною владою. Староста мав усю повноту влади, його завданням було забезпечувати неухильне проведення політики уряду. Оскільки ці уряди були стосовно українців окупаційні, то и діяльність старост мала в цілому антиукраїнський характер.

Найвідомішим старостою часів Австро-Угорщини був Сабат. Українець за національністю (його брат був греко-католицьким священиком у с. Річці, воював з місцевою „Просвітою" та „Січчю"), Сабат являв собою яскравий приклад типу перекиньчика. Він ненавидів українців, а найбільше свідомих громадських діячів. Особливо терпіла від нього родина Павликів. В одному з листів до М.Павлика І.Франко пояснював, чому не може приїхати на запрошення свого друга до Косова: „Там Сабат - лютий Савло на все, що не пахне на милю суспільним порядком. Поїхати, то візьмут знов гурму люду. Літом там навіть було попросту осадне положення". Франко мав на увазі арешти серед москалівських і монастирських селян навесні й улітку 1880 року. Його самого також арештували тоді в Яблунові.

У „Друкованому листі до всіх русинів в Галичині" Михайло Павлик писав: „Косівський уряд виробляє з моїми родичами і людьми таке, чого не позволяє робити нікому не то люцьке, а навіть писане австрійське право, австрійська конституція, а то і чіпаєся й арештує без причини, без суду, без права пхаєся до чужого дому, не дає виходити з дому шукати собі роботи, не дає сходитися з сусідами й родиною, краде з пошти листи, не дає не то читати, а й думати, що і як хто хоче... косівський староста Сабат - русин, а що він там виробляє з простими людьми, з мужиками? От мені, наприклад, загнав у гріб тата, неволив маму, молодшу сестру, а старшу тягає і неволить вже більше двох років, і все то тільки за думки й слова, за те, що вони хочуть добра робітним людям і розказують, як би їм дійти до того?!"

Таку ж роль виконували й польські старости. Першим із них у 1920 році був Зажицкі. Старости докладали багато зусиль з метою полонізації освіти. У містах діяли тільки польські школи, у селах -„утраквістичні", тобто двомовні. Наполегливо впроваджувався „закон Грабского" (за прізвищем міністра освіти), спрямований на полонізацію українських дітей.

В адміністрації староства працювали самі поляки, українців та євреїв до органів державної влади навіть на місцевому рівні не допускали.

Староство за часів Австро-Угорщини розміщалося в довгому одноповерховому будинку, який знесли в 1970-х роках і на місці якого побудовано п'ятиповерховий житловий будинок з торговим центром на першому поверсі (тепер - майдан Незалежності). За часів Польщі староста урядував у будинку, що був розташований на території саліни.

Старости часто мінялися. Так, від 1931 по 1939 рік їх було п'ять, останній, Казімєж Фіала, урядував найдовше - з 1936 по 1939 рік. Він сподівався оселитися тут назавжди, тож побудував прекрасну віллу на схилі Зінякового під лісом, проклав туди дорогу. Будівництво закінчилося за рік до початку польсько-німецької війни. Тепер від тієї вілли залишилися незначні сліди...

Цікаво, що останнього польського старосту в Косові Фіалу змінив у вересні 1939 року совєтський комендант з однокореневим прізвищем - Фіалковський.