Четвер, 19 квітня, 2018
© Передрук матеріалів тільки за наявністю активного посилання на Портал Косівщини

Косівщина. Спортсмени Косівщини

Косівщина - Косів та Косівщина

Наше місто ніколи не було осередком великого спорту. Але спортивне життя в ньому не завмирало від кінця XIX століття, коли його започаткувала „Січ", створена К.Трильовським. Офіційно це було руханково-пожежне товариство, тому січовики багато займалися гімнастичними вправами. Це був ще не спорт у сучасному розумінні, а радше заняття фізичною культурою.

Цю традицію продовжили у 20-х роках минулого століття пластуни під проводом М.Горбового. Кожна публічна поява пластунів чи то в місті, чи в селах супроводжувалася колективними руханковими вправами, пірамідами. Вони чергувалися з піснями, „відчитами" - рефератами на теми, що цікавили громадськість.

Походи в гори, екскурсії, руханкові вправи були невід'ємною частиною діяльності товариства „Каменярі", заснованого також М.Горбовим після заборони польською владою „Пласту".

За часів польської влади в Косові побудовано приміщення польського спортивного товариства „Сокул" („Сокіл"). Там був спортивний зал та підсобні кімнати. У 1939 р. це приміщення перетворено на „клуб піонерів" з метою комуністичного виховання дітей на прикладі насамперед Павлика Морозова, який видав гепеушникам власного батька. Від 1961 р. там розміщена дитячо-юнацька спортивна школа (ДЮСШ) „Гірське орлятко".

У 1930-х роках у Косові виникає цілий ряд організацій, які декларують своєю метою фізкультуру і спорт (хоча нерідко це було лише прикриттям недозволеної політичної діяльності). Поляки мали товариство „Звйонзек стшелєцкі", фаворизоване владою. Українці створили товариства „Луг", „Сокіл", „Бескид". Існували футбольні дружини „Стшелєц" (польська), „Пролом", „Бескид" (українські), „Макабі", „Гапоель" (єврейські). Активними спортсменами були Михайло Горбовий, Дмитро Мартинюк, Володимир Максим'юк, Василь Довбенчук, Микола Фокшей, Юрій Каплич, Володимир Винницький, Михайло Стринадюк, Іван Тимків та інші. Майже всі вони були членами нелегальної ОУН, і після вересня 1939 року їх чекали тюрма, розстріли.

Першою спортсменкою-чемпіонкою з Косова була Наталія Семіон (Андрусів). Завзята тенісистка, вона стала чемпіонкою Покуття, а згодом і Львова. Це було вже в 30-х роках минулого століття. Після війни вона стала відомою співачкою, виступала в оперних театрах США.

Косів може гордитися спортсменом 1930-1940-х років Андрієм Стефуранчиним. Хоч він родом з Рожнова, але був тісно пов'язаний з Косовом. Ще в 1937 році він виступав від косівського „Сокола" на марафонських змаганнях (перших в історії Галичини) на Львівщині, де посів третє місце. У роки німецької окупації працював у Косові директором філії „Сільського господаря", був повітовим провідником „Січі", референтом з питань роботи з молоддю при Українському повітовому комітеті. Став членом ОУН. У 1943 році німці заарештували його. Півроку сидів у камері смертників, звідки вдалося врятуватися завдяки дружині косівського лікаря, віденці родом Емілії Стефурак. Після війни А.Стефуранчин двічі (у 1946 та 1947 роках) ставав чемпіоном України зі спортивної ходьби на 20 км. У 1948 році Особлива нарада при МДБ СРСР засудила його до 10 років ув'язнення. Повернувся зі зламаним здоров'ям, жив і помер у Кутах, де його, інваліда, дбайливо доглядала дружина Ірина Вінтоняк, також колишня репресована. У незалежній Україні влада не повернула А.Стефуранчинові його власності - оригінального будинку в центрі Соколівки, який він зводив разом із батьком, знаменитим майстром-будівельником, також Андрієм.

Хоч яка річка-невеличка Рибниця, а завдяки їй у Косові важко знайти когось, хто не вмів би плавати. Більше того, на цій річці виростають справжні спортсмени. І перший серед них - Михайло Бович. Він першим із косів'ян став майстром спорту, а згодом і чемпіоном Європи з плавання. Це було у 1950-х роках. Тепер славний плавець мешкає в Києві.

У 1961 році в місті відкрито дитячо-юнацьку спортивну школу „Гірське орлятко" (ДЮСШ). Вона мала гарну спортивну базу, в т.ч. 50-метровий басейн з трампліном, стадіон. З часом басейн прийшов у непридатний стан. Тому спортивне плавання перестало бути провідною дисципліною в ДЮСШ. Зі стін цього позашкільного закладу вийшло чимало майстрів спорту, у т.ч. Валерій Торбін - з мотокросу, Іван.Яким'юк - з плавання, Володимир Пелипейко - з веслування, Юрій Свирид, Микола Свирид - з лижних гонок, Анатолій Кисіль, Володимир Острук, Дмитро Павлюк, Василь Мокан - з греко-римської боротьби, Любомир Гавриш - з кульової стрільби, Володимир Ковалюк - з футболу. Марина Дяк змагається у першій лізі України з настільного тенісу.

Гордістю спортивного Косова є Євген Пеньковський - генерал-лейтенант, заслужений майстер спорту, доктор педагогічних наук, професор, письменник, актор, музикант. Він був чемпіоном СРСР зі штанги (1966-1972), а в 1972 році став чемпіоном світу. Живе в Москві.

Звичайно, рекорди, звання - це приємно. Але головне в роботі ДЮСШ - це залучення сотень і сотень дітей до здорового способу життя, фізичне зміцнення молодого покоління. Саме в цьому заслуга теперішніх і колишніх педагогів цього закладу Ігоря Боднарчука, Василя Іванчука, Петра Плевака, Юрія Кашинського, Володимира Босака, Володимира Ониськова, Дмитра Кравчука, Зіновія Мисака та інших.

Від 1971 року існує й дитяча гірськолижна школа. З 1995 року її очолює Микола Гринюк. Учениця Богдана Мацьоцька, яку тренує її батько, Олег Мацьоцький, у десятирічному віці стала кандидатом у майстри спорту, упродовж декількох років - багатократною чемпіонкою України зі слалому, успішно виступає й у міжнародних змаганнях.

Гарного розвитку в місті набув настільний теніс, завдяки ентузіастові цього виду Іванові Панчакові, та греко-римська боротьба, якою захоплює масу дітей і юнаків Дмитро Кравчук. Створені ними спортивні клуби „Мала ракетка" та клуб одноборств користуються великою популярністю не лише серед молоді. Близько 200 вихованців „Малої ракетки" стали спортсменами-розрядниками, серед них і 15 батьків. У клубі одноборств „Беркут" (Д. Кравчук, Б. Глібчук) займаються понад 200 чол. (карате, боротьба, гирьовий спорт).

А футбол, баскетбол, волейбол, не кажучи вже про великий теніс, або зовсім відсутні, або ледь животіють. До 1939 року в місті були два прекрасні тенісні корти. У зимовий час великою популярністю користується гірськолижна траса з бугельним підйомником на горі Михалкові. А для ковзанярів уже багато років немає жодного майданчика.