Понеділок, 22 жовтня, 2018
© Передрук матеріалів тільки за наявністю активного посилання на Портал Косівщини

Косівщина. Косівські лікарі (частина 1)

Косівщина - Косів та Косівщина

Коли в місті з'явилися перші лікарі, достеменно невідомо. Шотландка М.М.Дові, яка відвідала Косів у І 889 році, гостювала у лікаря-поляка. Знаємо, що в 1891 році прибув сюди Аполлінарій Тарнавський. Він був за кордоном, сам лікувався у знаменитого німецького лікаря Кнайпа і впроваджував його методи у власну практику. На початку XX століття, у 1908 році, збудовано шпиталь ім. Франца Йосифа - державну лікарню (тепер терапевтичне та кардіологічне відділення ЦРЛ). Вона була розрахована на 50 хворих (тепер у неї „втискається" майже втричі більше), у ній були електричне освітлення, водогін і каналізація. Наприкінці 1930-х років збудовано лікарню для венеричних хворих, але за цим призначенням вона не діяла; за „перших совітів" та за німців там розміщалася поліклініка, після війни - дитяча лікарня, згодом школа, тепер - школа-садок. У 1974 році збудовано новий корпус ЦРЛ, а в 1983 - ще один, де тепер дитяче та інші відділення та ряд кабінетів поліклініки. Після війни діяв шкірвендиспансер (його перенесено до Кутів), створено тубдиспансер, тепер - фтизіопульмонологічний диспансер.

Лікарів у Косові за останні півтора століття було багато, але знаємо далеко не про всіх. Згадаємо тих, що залишилися в історії міста.

Якоб Ґертнер користувався великою пошаною. Його у 1930-х роках обрали головою міста, і на цій посаді він справлявся якнайкраще. Як його заслугу вказують проведення водогону з-під Михалкова, каналізації, озеленення Міської гори. У його будинку, зведеному перед Другою світовою війною, тепер розміщається районна бібліотека.

Високий авторитет мали Кароль Владислав Тобічик (перебував на посаді повітового лікаря в 1930-х роках) і Тадеуш Островскі. Останнім головним лікарем лікарні за Польщі був Едвард Вільгельм Цішка. Під час німецької окупації в лікарні працював Владислав Лібгардт, родом з Коломиї, добрий хірург. Незважаючи на свій фах, він не поспішав „різати" пацієнтів. Пригадую, як до лікарні десь у 1942 році привезли Майданюка з Монастирського, у якого були сильні болі і якась пухлина в животі. Доктор Лібгардт вдався до компресів, не пам'ятаю, холодних чи гарячих, які робила сестра Харитина, черниця. Через якийсь тиждень Майданюк видужав і ще довго жив. Мені в той час довелося перебувати в лікарні з приводу незагойної рани на нозі, її прооперував доктор Лібгардт.

Відомим був у Косові лікар Василь Стефурак, родом з Соколівки. Він здобув освіту у Відні, де й одружився. В.Стефурак першим з лікарів міста придбав і використовував рентгенівський апарат. У 1944 році він надавав медичну допомогу бойовикам УПА, згодом емігрував. У США був активним громадським діячем, одним із організаторів Українського лікарського товариства, Гуцульського товариства, редактором журналу „Гуцулія", брав участь у підготовці „Історії Гуцульщини" за ред. М.Домашевського. Багато з його соколівських родичів були репресовані радянською владою. На честь В.Стефурака встановлено меморіальні таблиці в Косові та с. Соколівці (1998).

У Косові, а також у Пістині й Кутах працював лікар Степан Савочка, родом з с. Ясенів-Пільний Городенківського району. Брав участь у діяльності косівської „Просвіти", Союзу Українок. У 1944 році працював завідувачем райздороввідділу в Кутах. Водночас допомагав пораненим воякам УПА, викладав на курсах медсестер УПА. За це військовий трибунал у серпні 1945 року засудив його на 10 років позбавлення волі та 5 років позбавлення прав з конфіскацією майна. І в концтаборах С.Савочка допомагав в'язням, колишнім воякам УПА та репресованим „бандпособникам". Упродовж усього свого життя лікар Савочка виявляв непохитну вірність клятві Гіппократа, за що й зазнав переслідувань з боку комуністичного режиму.

У 1942-43 роках повітовим лікарем у Косові був Юрій Маковський, родом з-під Львова, колишній старшина УГА. Перед Косовом він довгий час працював у глибині Гуцульщини - в Жаб'ю та Яблуниці над Білим Черемошем, а в 1944 році був лікарем в УПА на Лемківщині. З ним до Косова приїхала й дружина Марія, письменниця, що писала під псевдонімом Марія Остромира (повісті „У досвітню годину", „Над бистрим Черемошем", „Лемківщина в огні"). Згодом вони стали „переміщеними особами", а далі мешкали в CШA.

Того ж 1942 року зі Львова приїхало подружжя - лікар Микола Коцюбинський та його дружина Марія, вчителька, на 11 літ молодша. М.Коцюбинський, високий чорнявий красень, працював дитячим лікарем. Через два роки вони обоє трагічно загинули в Чорногорі, намагаючись перейти на той бік, щоб уникнути „визволення": їх засипала лавина; тоді ж загинуло багато німецьких вояків. Їх останки знайшли аж пізно навесні.

Першим повоєнним головним лікарем у Косові був Ярослав Хомин, який закінчив у 1934 році Львівський університет, а в Косові з 1943 року. Всі його знали як завзятого мисливця. Але це було тільки прикриттям для іншої діяльності головлікаря: він у лісах, у бункерах робив операції пораненим воякам УПА. У 1950 році його заарештовано і засуджено. Через рік після смерті Сталіна лікаря звільнили, він до Косова не повернувся, а мешкав і працював у Коломиї. На будинку Я.Хомина на вул. Міцкевича в Косові, де тепер мешкає його син Зіновій, також лікар, та на будинку ЦРЛ встановлено меморіальні дошки.

У повоєнні роки та наступні десятиріччя серед лікарів було чимало помітних особистостей, добрих фахівців і гарних людей. Доброю славою користувався хірург Іван Щирський. Багатьох він порятував, а сам не мав щастя: був поранений на війні, потім тяжко травмований у мотоциклетній аварії, загинув у 1978 році в автокатастрофі, коли автобус зіткнувся біля Отинії з вантажівкою. Його дружина Поліна Щирська, теж лікар, відома ще й своєю дієтою, з допомогою якої навіть у дуже поважному віці вона мала ідеальну фігуру. Багато ліг працювали терапевтами Ася Яківна Ваксман та Ніна Петрівна Петрик, що відзначалися чуйним ставленням до хворих. Дуже популярним був головлікар Завен Джувелікян, вірменин, енергійна, запальна і дотепна людина, добрий фахівець.

Чималий внесок у розвиток охорони здоров'я міста й району зробили головлікарі 1960-1980-х років Василь Гуцуляк, Андрій Ванчак, Володимир Косович, Дмитро Верига. Всі вони були досвідченими хірургами і вмілими господарями. А.Ванчакові випали всі труднощі будівництва нового корпусу ЦРЛ. За керівництва Д.Вериги збудовано корпус дитячого відділення, відкрито реанімаційні відділення для дорослих і дітей, споруджено лікарню в Яблунові тощо. Дуже поважало жіноцтво лікаря-гінеколога Василя Івасютяка, дуже пристойного й галантного мужчину. Він був відданий своїй професії. На жаль, помер раптово, не доживши пенсійного віку. Про Володимира Косовича його пацієнти говорять як не лише майстерного хірурга, але й як добру, чуйну людину, безмежно віддану своїй професії.