Мабуть, найдовше прожив у Косові адвокат Іван Библюк. Щоправда, своєю професійною справою він займався лише до 1939 року, а зі встановленням більшовицького режиму юристи виявилися непотрібними, їх місце зайняли каральні органи під різними назвами - НКВД, МГБ, КГБ. А І.Библюк став учителювати. Але добру справу він здобув у людей як великий аматор мистецтва. Чудово декламував великі твори, наприклад, з особливим успіхом - "Лиса Микиту" І.Франка, „Довбуша" Ю.Федьковича.
Пригадується, як він на одному приватному вечорі за часів Хрущова в присутності першого секретаря райкому партії з властивою йому живою мімікою, з модуляцією голосу декламував один із розділів „Лиса Микити". Партійний секретар був явно шокований тим, що ім'я генсека, священне для кожного партійця, згадується не з метою прославляння, а в гумористичному чи навіть сатиричному творі. - Звідки ви це взяли? - суворо запитав він. Бідолаха, мав вищу партійну освіту, може, й чув про Франка, але його творів ніколи не читав. Йому почали пояснювати, що це казка, що вона дозволену до друку (!), але до кінця партсекретар так і не дався переконати, що тут не було ідеологічної диверсії. - Треба краще підбирати матеріал для читання, - повчально промовив він.
І.Библюк, як і його дружина Надія, вчителька, був палким аматором сцени, зіграв чимало ролей у п'єсах українських та інших драматургів. Його замилування сценічним мистецтвом успадкував і син Нестор - доктор наук, професор Львівського лісотехнічного університету.
Чимало доброго в Косові зробив адвокат Петро Прибитківський, який прибув до міста з Львівщини. Він створив і очолив Повітовий союз кооперативів. Союз об'єднав усі українські кооперативи: 25 купівельно-збутових, 5 кредитових і 1 виробничий. Союз кооперативів фінансово підтримував культурно-громадську діяльність українців Косова.
Адвокат Іван Волошин, колишній старшина УГА, активно займався газетярством: він видавав часопис „Український комбатант", редагував газету, що виходила в Коломиї, - „Голос дяків" (1925-1928), а коли це видання припинило існування через протести єпископського ординаріату, став видавати „Дяківський шлях" (1929-1390). Разом з Василем Костинюком у 1927 р. видавав щомісячний часопис „Український верховинець", який зачіпав проблеми життя гуцулів, бойків, лемків.
Жертвою власного правдолюбства став адвокат Михайло Боднар. За часів Польщі, керуючись правом і лише правом, він на політичних процесах захищав комуністів та їх прихильників. Після приходу „совітів" він з тих же мотивів написав Сталінові листа, в якому піддав критиці т.зв. сталінську конституцію та спосіб її втілення в життя. Відповідь на цей крок не забарилася: адвоката арештували, більше його й не бачили. Офіційне звинувачення - писав листи на адресу керівників уряду. Відки юрист міг знати, що таке діяння є злочином?! Він же виріс не в Країні Рад - „найдемократичнішій у світі"!
Драматичним було життя Остапа Копцюха. Всі роки Першої світової війни та визвольних змагань він провів на фронтах і, на диво, не мав жодного поранення, зате заслужив чимало нагород, включно з найвищою в Австро-Угорщині - Залізним хрестом. Уже в мирний час важко захворів і, за порадою лікарів, переїхав з Львівщини на роботу до Косова, де є здорове карпатське повітря і чиста вода. Тож на початку 1928 року він опинився з родиною в Косові, де купив садибу на вул. Пістинській. Зразу ж прилучився до громадської праці в „Просвіті", „Соколі", належав до доброчинців недавно створеного сиротинця. Півтора року „перших совітів" (1939-1941) були тривожними. Син Олег згадував, що родина (батьки та троє дітей) постійно мали наготові все на випадок вивезення і щовечора зі страхом чекала зловісних гостей. Та якось пронесло... Коли ж більшовики раптово втекли з Косова, цей хворобливий чоловік, щоб запобігти безвладдю, взяв на себе тягар організації міської управи. Створив міліцію, налагодив роботу шпиталю, пошти, відновлено телефонний зв'язок. В околицях міста було багато дезертирів-червоноармійців. Не можна було залишати їх напризволяще, могли трапитися різні ексцеси. За дорученням С.Бандери О.Копцюх організовує в Косові з червоноармійських недобитків український полк. Та ситуація змінилася, про те, щоб німці дозволили формувати українську армію, не було й мови. Тож згодом командир прийняв рішення полк розпустити, а воякам добиратися додому в різних областях України. Хоч від німецьких таборів вони були врятовані.
Навесні 1944 року О.Копцюх з іншими косів'янами був інтернований угорцями, звідки їх визволили завдяки старанням Е.Стефурак. Родина адвоката разом з ним виїхала з Ворохти у Словаччину, звідти до Австрії, а опісля до Німеччини. Довелося зазнати й німецького табору. Всі ці поневіряння призвели до того, що О.Копцюх у дорозі помер. Ного родина перебула табори „переміщених осіб" і згодом переїхала до США, крім дочки Богданки, яка залишилася у Німеччині в зв'язку з тим, що хворіла на туберкульоз.
Залишається сказати, що син О.Копцюха Олег Мороз в Америці вивчився на архітектора. Як і батько, не полишає громадської роботи. У 2000 році писав, що вже 45 років співає в клівлендському хорі „Дніпро" і є його головою, 33 роки - в капелі бандуристів ім. Т.Шевченка. У складі хору гастролював в Україні у 1991 та 1994 роках.
Отакі були колись у Косові юристи...
Косівщина -
Косів та Косівщина
Косівщина. Косівські юристи (частина 2)
