Середа, 17 жовтня, 2018
© Передрук матеріалів тільки за наявністю активного посилання на Портал Косівщини

Косівщина. Косівські юристи (частина 1)

Косівщина - Косів та Косівщина

Юристи - судді, адвокати - в демократичних державах дуже шановані люди. Такими були вони й в Австрії, й у Польщі. Щоправда, демократія в цих країнах була не надто досконалою. Приміром, українцеві посісти державну посаду в Польській Речі посполитій було не дуже просто. Та й адвокатові-українцеві нелегко велося: адже його клієнтами були в основному селяни, які не могли заплатити такий гонорар, як польські дідичі, а останні українських юристів ігнорували. Юрист, який дбає лише про себе, не дратував би влади, не ризикував би позбутися доброї посади, намагався б привабити добрих клієнтів усілякими способами. Були й такі люди.

Але коли знайомишся з життям і діями українців - служителів правосуддя у часи - нашої бездержавності, то дивуєшся їх національній гідності, громадянській мужності, їх прагненню підняти національну свідомість „хлопів". Могли ж жити заможно й спокійно - ні, постійно, як кажуть, шукали собі клопоту.

Ось декілька стислих оповідей.

Петро Рондяк, родом із Самбірщини, ще до Першої світової війни був у Косові деякий час суддею. А в 1918 році відкрив тут власну адвокатську канцелярію, що діяла до 1939 року. З приходом „совітів" П.Рондяк виїхав до Турки над Стриєм, де помер за рік до закінчення Другої світової війни. Працюючи адвокатом, вважав своїм обов'язком насамперед захищати права українців у чужій їм державі. Та цього мало. Треба, вважав він, щоб кожен українець утверджував свої права, не корився несправедливості. А шлях до цього - залучення якомога більшої частини населення до участі у національній громадській діяльності.

Викликає подив той величезний обсяг праці, яку здійснив П.Рондяк поза своїми службовими і професійними обов'язками.

Це він очолив комітет, який організував спорудження й величне відкриття в Косові в 1914 році пам'ятника Тарасові Шевченкові. Погруддя для нього створив скульптор Олександр Гаврилко. Доклався і працею, й власними коштами до створення в Косові першого кредитового товариства „Народна каса", директором якого став політемігрант Семен Богдан. Був засновником кооперативу „Народна торгівля", що діяв до 1939 року. Дуже дбав про просвіту селян, тому багато років ніс на собі тягар обов'язків голови повітової філії „Просвіти", створював по селах нові читальні. Український Народний Дім спалили в 1915 році московські окупанти. Вже в 1919 році П.Рондяк став на чолі товариства „Український Народний Дім в Косові", організував збір пожертвувань у цілому повіті і діждався спорудження нового двоповерхового Народного Дому, в якому виступали найкращі театри Галичини. Увійшов до числа організаторів спілки „Гуцульське мистецтво" разом з Михайлом Куриленком, Володимиром Гнатюком, о. Юліаном Герасимовичем, став головою цього першого українського художньо-виробничого об'єднання, яке гуртувало народних митців Гуцульщини та багатьох професійних митців.

Усе це робилося, як тепер кажуть, „на громадських засадах", тобто безоплатно, навпаки, з затрачанням власних коштів. Не був чужий П.Рондякові й спорт: він заснував і очолив товариство „Сокіл", яке не обмежувалося „руханкою", а проводило велику національно-освідомлюючу роботу.

На жаль, сьогодні в Косові ніщо не свідчить, що тут пам'ятають і шанують пам'ять цієї людини високого патріотизму та невичерпної енергії.

Невсипущим у громадській праці був і Богдан Левицький. Учасник визвольних змагань 1918-1920 років, він назавжди залишився людиною, сповненою протесту проти національної кривди.

Приїхавши до Косова на початку 1920-х років на посаду судді польського державного суду, він не зміг стати, як цього вимагалось, осторонь політичної боротьби, що саме тоді велась у зв'язку з виборами до сейму, вів серед гуцулів агітацію на користь українського кандидата. До того ж відмовлявся вести судові справи на засіданнях польською мовою, якщо їх учасником був українець. Тож не дивно, що йому довелось попрощатися з Гуцульщиною, яку так любив. А закінчив він своє життя в 1956 році, працюючи в Національному музеї в Каліфорнії (США).

Суддею в Косові був і Ромуальд Сельський. Він відзначався активною працею в „Просвіті". Керував хором, брав участь у драматичному гуртку, організував розривковий клуб „Бесіда". Допомагав створити в Косові сиротинець, побудувати для нього будинок.

В іншому місці вже говорилося про Володимира Лаврівського, суддю, який був співзасновником столярської школи для косівських дітей. З цієї школи вийшло ціле покоління найкращих косівських майстрів столярної справи, зокрема Михайло Балагурак, Юрій Бович, Микола Гавриш, Василь Кифорак, Василь Лелет, Степан Стринадюк та інші.