Субота, 20 січня, 2018
© Передрук матеріалів тільки за наявністю активного посилання на Портал Косівщини

Косівщина. Шлях до інституту (частина 2)

Косівщина - Косів та Косівщина

Минуло 13 років. Польська влада змінилась „найдемократичнішою у світі'" більшовицькою. З відстані понад 60 років вражає політична наївність тодішньої інтелігенції, чимала частина якої повірила у реальність „визволення", не усвідомлюючи, що просто одного окупанта змінив інший. Восени 1939 року, коли ще новий режим не утвердився, нарешті, здійснюється давня ідея створення промислової мистецької школи. Цікаво, хто за це взявся: Михайло Куриленко, колишній „петлюрівець" та „експлуататор" (директор акціонерного підприємства), Павло Романюк, теж „білоемігрант", колишній повітовий комісар уряду С.Петлюри на Поділлі; Микола Гулейчук, талановитий митець, активний діяч радикальної партії, оголошеної більшовиками „буржуазно-націоналістичною". Перший став директором, другий - „господарем", третій - „секретарем" та „інструктором". Санкціонував відкриття „промислової школи гуцульського мистецтва" (такою була її офіційна назва) присланий зі Сходу завідувач райвно Олександр Цепкало, людина чесна, сумлінна, віддана справі народної освіти. Першим інспектором (тобто заступником завідувача) був Антін Сальварівський, інспектором працював юрист Михайло Боднар. Всі ці особи були причетні до відкриття промислової школи - зародка теперішнього інституту. М.Гулейчук у 1941-1945 роках був директором „промислівки", а загинув на засланні на Півночі. До речі, за майже 120-річну історію існування гуцульського ремісничо-мистецького закладу М.Гулейчук був єдиним гуцулом, що керував цим закладом! А першого директора Михайла Куриленка розстріляли енкаведисти і таємно закопали десь під Голицею.

Зазнали переслідувань з боку комуністичного режиму не лише викладачі, а й учні училища. Так, ще в грудні 1940 року був ув'язнений і засуджений до 15-річного ув'язнення учень художньо-промислового училища гуцульського мистецтва Володимир Гринюк, звинувачений у належності до ОУН. Загинув у Дем'яновому Лазі. У повоєнний час за таким самим звинуваченням були засуджені Степан Кабин (у 1947 p., на 25 років), Іван Дреботюк (у 1949 p., на 25 років), Іван Стринадюк (у 1949 p., на 25 років).

Надалі директорами закладу аж до 1979 року були виключно особи, прислані зі східних областей. Не заперечуючи їх безсумнівних заслуг, усе ж не маємо права забути М.Куриленка та М.Гулейчука, треба їх пошанувати хоча б наявністю в навчальному закладі їхніх портретів. Не хочеться припустити, що дехто й досі вважає цих патріотів „ворогами народу".

Сьогоднішній інститут за навчально-матеріальною базою навіть некоректно порівнювати з промисловою школою чи пізнішими училищем та технікумом. Але без них не було б його.

Чималий внесок у культурно-мистецьке та громадсько-політичне життя міста зробили викладачі промислової школи - училища - коледжу - інституту.

Славнозвісною вишивальницею була Анна Герасимович, дочка старокосівсько-го священика, згодом авторка килимових проектів „Гуцульського мистецтва", а з 1940 року - викладач „промислівки". Померла у 85-річному віці.

Довгі роки викладачем був Володимир Гуз - прекрасний різьбяр, новатор у гуцульському мистецтві. Його твори виставлялися на багатьох виставках, у т.ч. й на всесвітній у м.Монреалі (1967 p.).

Понад 50 років пропрацював у навчальному закладі Олексій Соломченко - директором, викладачем, завідувачем музею. Пам'ятником йому (помер у 2002 році) стали створений ним чудовий музей Інституту та понад 900 опублікованих праць з історії гуцульського мистецтва, у т.ч. монографії „Гуцульське народне мистецтво та його майстри" (1959), „Народні таланти Прикарпаття" (1959), та „Писанки Українських Карпат" (2002), остання побачила світ вже після смерті автора, який працював над цією книгою декілька десятиріч, а чекав надрукування близько двадцяти років...

Олег Слободян та Марія Гринюк стали кандидатами мистецтвознавства. Микола Близнюк захистив дисертацію з галузі кібернетики і почав плідно працювати над використанням комп'ютера в дизайні та мистецькій освіті. Крім того, він організував екологічне товариство „Едельвейс", яке займається конкретними справами щодо збереження довкілля. Його брат Мирослав цікавиться минулим свого краю, колекціонує давні фотографії Косова. Іван Вах успішно займається комп'ютерним дизайном.

Йосип Приймак, крім викладання, займається творчою працею як різьбяр, його праці є не лише в Україні, а й за кордоном. До того ж він автор трьох навчальних посібників з гуцульської художньої обробки дерева. Організував історико-мистецтвознавче товариство „Спадщина", яке провело декілька цікавих конференцій.

Іван Парипа на початку 90-х років активно працював у товаристві „Меморіал" і навіть був одним із його організаторів у Косові та співголовою. Творчо працює як графік, йому належить художнє оформлення збірки сонетів Б.Радиша „Різдвяна пава" та альманаху „AЛKOC".

Активістом Руху став викладач Роман Кабин; крім того, він заповзятливий учасник художньої самодіяльності, співак і декламатор.

Автором ряду праць з історії освіти на Гуцульщині та присвячених творчості літераторів Косівщини є завідувач кафедри гуманітарних, соціально-економічних та природничо-математичних дисциплін КДІПДМ Аделя Григорук, активна діячка національно-демократичного руху початку 90-х років.

Відомими митцями кожен у своїм виді стали викладачі Іван Андрійканич (скульптор), Іван Кіщук, Степан Бзунько, Степан Стефурак (художнє дерево), Василь Бойчук, Анатолій Гордійчук, Василь Дутка, Анатолій Калитко, Микола Солтис (малярство, графіка), Вікторія Жаворонкова, Олена Соколовська (декоративне ткацтво), Ніна Кириченко-Стеф'юк (вишивка, моделювання одягу), Григорій Колос (кераміка), Василь Чіх (художня шкіра), Микола Салига (ковані вироби), Олег Гаркус (ювелірні вироби) та ін. З'явилися альбоми репродукцій живописців Геннадія Малявського та Анатолія Калитка з аналітичними статтями мистецтвознавця, викладача Валентини Молинь. С.Стефурак - ще й організатор конференцій, присвячених видатним майстрам різьбярства на Гуцульщині.

У тому, що в Косові з'явився інститут, немала заслуга Катерини Сусак, яка була директором цього навчального закладу з 1979 року і доклала багато праці задля зміцнення навчально-матеріальної бази, підбору кадрів, утвердження мистецьких традицій.

Гроно митців-живописців не обмежується викладачами інституту. Значним успіхом користуються пейзажі митця-самоука Андрія Репети, людини не лише здібної, а й дуже вольової. Сповнені глибокого символічного змісту картини Богдана Романишина. Микола Грималюк живе й працює у Львові, викладає в Академії мистецтв. Його полотна передають усю складність сучасного світу адекватними художніми засобами. З Косовом він пов'язаний і народженням, і навчанням у художньому училищі, і родинними зв'язками.

Невеличке районне містечко впевнено можна назвати мистецькою столицею Гуцульщини.