Про потребу створення в Косові музею писав ще до Першої світової війни вчитель і етнограф Олекса Іванчук. Але ця ідея не була здійснена. Пізніше польська влада дуже цікавилася Гуцульщиною з політичних міркувань (вдумаймося лише: Товариство приятелів Гуцульщини очолював міністр оборони Польщі генерал Тадеуш Каспшицкі!). Але було й глибоке зацікавлення польських учених історією, етнографією, мистецтвом гуцулів. Тому в 1938 році закінчено будівництво музею - але в Жаб'ї. Це був капітальний, мурований із каменю двоповерховий будинок з водогоном, електрикою, центральним опалюванням, каналізацією. Обладнувалось п'ять відділів, бібліотека нараховувала понад тисячу книжок про Гуцульщину і Карпати. Все це, як і сам будинок, було зруйновано. Камінь пішов на будівництво райкому партії в Жаб'ї...
Музей у Косові в приміщенні знятої з реєстрації церкви св. Василія на Москалівці відкрито 28 листопада 1970 року. В основу експозиції покладено зібрання Сагайдачних. У 1990 році музей перенесено в „рабинів мур" на майдані Незалежності. Площа музею близько 500 кв.м. У ньому близько трьох тисяч експонатів. Щорічно музей приймає близько 15 тисяч відвідувачів. Він є філією Коломийського музею народного мистецтва і побуту Гуцульщини. Регулярно влаштовуються персональні, тематичні виставки, відзначаються ювілеї народних митців. Про умови, в яких діє музей, дає уявлення те, що взимку 2003-2004 року тут не діяло опалення; в музеї відсутній туалет; кошти на придбання нових експонатів не виділяються.
Декілька років існував у Косові в урочищі „Три сосни" музей-скансен. Сюди перевезено будівлі, зокрема хату Шкрібляків з Плоского в Яворові. Музей відкрито в 1971 році, проіснував він чотири роки і був після пожежі у 1974 році ліквідований через відсутність фінансування. Ного директорами були Петро Сорохан, згодом Юрій Джуранюк. Найбільше старань для створення цього музею доклали Зоя Сагайдачна, Леонід Дударенко (голова районного Товариства охорони пам'яток історії і культури) та Галина Кива (секретар райкому партії, вишивальниця за фахом). Музей користувався великою популярністю, його відвідували тисячі туристів та екскурсантів.
28 січня 1967 року в будинку колишнього австрійського староства, а тоді - лісництва, відкрито меморіальний музей Михайла Павлика, гарно обладнаний, з великою кількістю експонатів. Через декілька років його перенесено в аварійний будинок, де протікала покрівля, потім - у Косівську СШ №1, де вже музей перетворився на клас-кабінет, потім в будиночок на вул. Леніна (де тепер штаб блоку „Наша Україна"), нарешті закрито, а нечисленні рештки експозиції передано Музеєві народного мистецтва і побуту Гуцульщини, де вони зберігаються в запаснику...
Перший приватний музей започаткував у 1956 році відомий різьбяр Іван Павлик. Більшість його експонатів - це твори самого митця, якии у 1999 році був удостоєний звання Заслужений майстер народної творчості. Його роботи відзначалися високим мистецьким смаком, прецизійністю виконання. Це культові предмети (кіоти, хрести, репіги, патериці), рамки, шкатулки, декоративні тарелі. Відвідувачі музею мають можливість побачити справжні шедеври народного мистецтва.
З кінця 1980-х років у Косові створюються нові приватні музеї. Першим із них був музей родини Корнелюків, що відкрився для відвідувачів у 1988 році. Спеціально для музею Микола Корнелюк купив у Перехресному, перевіз і склав дерев'яний будинок. Площа музею - 200 кв.м., у ньому тисячі експонатів, насамперед вироби родини Корнелюків (народний одяг, взуття, крайки, торбинки, головні убори, кераміка, прикраси з бісеру тощо), а також предмети давнього побуту, великі колекції хрестів, писанок, монет, значків, знарядь праці. Колекції постійно поповнюються. Щороку музей відвідують тисячі туристів з усіх континентів.
5 вересня 1999 року відкрив для публіки своє зібрання Михайло Струтинський. У його музеї близько двох тисяч зразків народної вишивки, сотні предметів кераміки, різьби, давніх ікон, картин відомих митців. З матеріалів музею М.Струтинський влаштовує тематичні виставки в Косові та інших містах.
Не такі великі, але дуже цікаві експозиції мають приватні музеї картин Геннадія Малявського та виробів з бісеру Анни Богдан. Перший створений у 2000, другий - у 2002 році. А.Богдан сама творить бісерні дива, є членом Національної Спілки народних майстрів України.
Працює над створенням домашнього музею родини Девдюків лікар Ігор Яремин.
Творці приватних музеїв - справжні подвижники, що заслуговують вдячності, шани та всілякої підтримки. Як і самовіддані працівники державного музею, колись - Лариса Березка, тепер - Любов Ілюк, Юрій Джуранюк та інші.
Є в Косові ще один музей, який має, щоправда, назву навчального кабінету. Він діє при Косівському ДІПДМ. Це справа праці всього життя мистецтвознавця Олексія Соломченка, який започаткував його ще в 1945 році і поповнював аж до своєї смерті в 2002 році. У музеї декілька тисяч експонатів з усіх видів народного мистецтва, творів знаменитих митців та студентів училища, коледжу, інституту. На матеріалах музею українськими та закордонними кіностудіями створено понад 30 документальних кінофільмів. Книги запису вражень містять захоплені відгуки відвідувачів з країн усіх континентів.
Найновіший косівський музей - Музей визвольних змагань, створений зусиллями партії КУН, зокрема І.Мартинюка, М.Цьока, і відкритий 23 травня 2004 року. Велику кількість матеріалів зібрала активна учасниця підпілля ОУН-УПА Дарія Кошак-Свистельницька. Безпосередньо обладнанням приміщення, створенням експозиції займалася Людмила Луканюк. Фінансову допомогу надавали Косівські районна рада та РДА, меценати-підприємці і навіть пенсіонери. Матеріали музею розкривають масштаби збройного опору фашистському та більшовицькому режимам на території Косівщини.
Косівщина -
Косів та Косівщина
Косівщина. Косівські музеї
