Косівщина. Організації митців

Не знаю, чи є десь в Україні районні містечка, які мають свої організації митців, хіба що Опішне, славетний осередок гончарства на Полтавщині. А в Косові таких організацій аж дві: регіональна організація Національної Спілки художників України (НСХУ) та осередок Національної Спілки майстрів народного мистецтва України (НСМНМУ).

Першими членами СХУ (тоді ще без „Н") в Косові стали відомі ще з „польських" часів різьбярі, зокрема Микола Кіщук родом з Річки, та косів'яни Василь Кабин, Микола Кабин, Микола Тимків, Михайло Бернацький. Належали вони до обласного відділення спілки. З 1950 року в Косові з'явився уповноважений Спілки як керівник філії обласного відділення. Ним став відомий майстер різьби Микола Тимків, що виконував ці обов'язки до 1957 року.

У 1957 році відбулася неординарна подія. Станіславське обласне відділення СХУ зберегло свою назву, але його „столиця" перемістилася зі Станіслава до Косова. Сталося так тому, що у Косові та районі членів СХУ було більше, ніж в обласному місті та в усіх районах області разом узятих. Першим головою Станіславського відділення СХУ в Косові обрано того ж Миколу Тимкова, який керував організацією до 1963 року. Його змінив на цій посаді Микола Кіщук, який очолював відділення упродовж одинадцяти років.

У 1990 році відбулася чергова реорганізація. У Косові створено (рішенням правління НСХУ від 1 серпня) окрему від обласної реґіональну організацію НСХУ. Її головами обирали різьбяра Богдана Ходана (1990-1992), майстра металірства Романа Стринадюка (1992-1994), а з 1994 року її очолює Іван Кочержук, що в 1999 році одержав звання заслуженого художника України. До 1989 року він був на комсомольській та профспілковій роботі, потім працював різьбярем.

Станом на 1 липня 2000 року організація об'єднувала 80 митців - різьбярів, керамістів, майстрів декоративного ткацтва. На 1 жовтня 2003 року в Косівській регіональній організації НСХУ було 80 членів. З них 60 чоловік - косів'яни.

19 червня 2000 року урочисто відкрито виставковий зал, в якому експонуються справжні шедеври митців Косівщини та твори митців з інших регіонів, проводяться тематичні виставки.

У 1958 році при відділенні СХУ створено художньо-виробничі майстерні (ХВМ), згодом перейменовані у художньо-виробничий комбінат (ХВК). Першим майстром-організатором був Іван Смолянець, відомий майстер художньої обробки дерева родом з Черкащини.

У ХВК працювали такі відомі майстри, як Іван Балагурак, Михайло Бернацький, Василь Довбенчук, Дмитро Гавриш, Ольга Горбова, Петро Горбовий, Роман Горбовий, Іван Грималюк, Йосип Джуранюк, Юрій Ілюк, В.Кучеров, Дмитро Лучук, Остап Романів, а також живописці Микола Варення, Іван Добринов, Геннадій Малявський та інші.

ХВК розширювався, розбудовувався. Він став однією з атракцій Косова. Гості міста, туристи відвідували його, як музей. їх вражав вигляд митців - різьбярів, гончарів, ткачів - заглиблених у свою працю. Ці люди випромінювали якусь духовну красу, викликали щире захоплення своїм творчим натхненням, як їхні витвори - мистецькою довершеністю. Тут зримо бачили, як „труд переростає у красу" (П.Тичина). Митці глибоко віддані своїй справі. Ось приклад. Відома майстриня кераміки Євгенія Зарицька, твори якої відзначалися особливою орнаментикою, зазнала тяжких ударів долі, внаслідок чого втратила можливість ходити. Та вона робила все, щоб перебороти важку недугу. З величезними труднощами, перемагаючи біль, вона упродовж години долала відстань у декілька сотень метрів зі своєї квартири в п'ятиповерхівці до майстерні. „Я не можу жити без цієї глини, без гончарного круга, без печі. Хочу не просто працювати, а творити щось нове!" - признавалась ця мила, щира жінка, для якої жити означало творити красу.

Тепер при регіональній організації НСХУ від травня 2000 року діє дочірнє підприємство „Творчі майстерні „АртКос".

Після І.Смолянця директорами ХВК були Дмитро Тонюк, Василь Боринський, Тарас Кобилюк, Василь Кравчук, що займалися переважно адміністративною та господарською роботою. У ХВК діяли добре обладнані різьбярський, килимарський та керамічний цехи, десятки майстрів працювали надомниками. Вироби ХВК відзначалися високим мистецьким рівнем і мали гарний попит, причому не лише в Україні. Економічна криза, яка дала себе знати у т.зв. перебудовні роки та після розвалу СРСР, призвела до занепаду ХВК. Майстри перейшли на творчу роботу вдома, а збувають свої вироби хто як може: чи то на базарах, чи через перекупників. Але про занепад декоративно-ужиткового мистецтва в Косові говорити не варто. Справжні митці не полишили своєї справи, їхні твори знаходять збут, вони беруть участь у виставках, зокрема у щорічних, що є складовою Гуцульських фестивалів, влаштовують персональні виставки, одержують іноді замовлення з-за кордону, а то й виїжджають туди тимчасово на роботу, найчастіше пов'язану з оформленням інтер'єрів. В усьому вони мусять покладатися лише на себе.

Відчувається настійна потреба в організації, яка б узяла на себе постачання народних митців необхідними матеріалами та інструментами і збут їхніх виробів. На жаль, ні місцева влада, ні підприємці за цю справу не беруться, залишаючи митців виживати наодинці хто як може.

6 травня 1991 року в Косові засновано відділення Національної Спілки майстрів народного мистецтва України (НСМНМУ). Його першим головою був майстер художньої кераміки Михайло Ткач, після нього в 1996-2000 роках теж кераміст, член НСХУ Михайло Сусак. З кінця 2000 року відділення очолює знову ж талановитий кераміст Михайло Трушик. У 2004 році відділення НСМНМУ нараховувало близько 60 членів.

Доцільність існування в одному місті двох Спілок пояснити нелегко, ще складніше зрозуміти той факт, що чимало членів НСХУ належать водночас до НСМНМУ і навпаки. Мабуть, це спричинене відсутністю чіткої межі між поняттями „народний митець" і „професійний митець". Та це не біда. А біда в тому, що наші митці, люди, які жили й працювали задля того, щоб світ, життя людей ставали кращими, не одержували і не одержують від держави, від суспільства такої матеріальної і моральної винагороди, на яку заслуговують. Влада користується їхньою творчістю задля піднесення власного авторитету, будучи байдужою до долі тих, чию славу вона, влада, використовує.

Косівщина - Косів та Косівщина