Є в Косові на вулиці Гоголя, неподалік інституту, будинок, що привертає увагу кожного, хто повз нього проходить. Зацікавлюють ковані з металу решітки, сходи на терасу, огорожа, які надають будинкові особливої принади. Видно, що тут мешкають люди, які цінують красу життя, а не лише розмір житлової площі чи певні зручності. І це справді так. Це будинок Романа Стринадюка, заслуженого майстра народної творчості. І дім, і всі його ковані аксесуари екстер'єру зроблені його руками. І не лише це. Великий будинок має на диво економну опалювальну систему. Всю її, включно з саморобним газовим котлом, також виготовив сам господар.
Роман Михайлович за освітою - газовик. Закінчив Дрогобицький технікум нафти і газу та Івано-Франківський інститут нафти і газу. Працював інженером газконтори в рідному місті (а народився він у Косові в 1935 році), мав перспективу успішної кар'єри в цій галузі. І раптом - кардинальна переміна роду занять. Замість того, щоб займатися газифікацією, він захопився ужитково-декоративним мистецтвом.
А втім, це „раптом" мало глибоке коріння. Його батько був різьбярем. Навчався у знаменитій школі Василя Девдюка, де оволодів не лише різьбою на дереві, а й основами металірства, що здавна побутувало на Гуцульщині, зокрема в Брустурах, Річці. Дотепер син береже, як реліквію, чудовий інкрустований таріль, виконаний батьком багато десятиріч тому. Ще в дитинстві бачив, як працював батько з литвом, іноді допомагав йому, чи точніше, грався в помічника. Згодом виникли у нього інші зацікавлення. І ось у ньому відізвалось батькове покликання. Роман почав працювати для художніх майстерень Спілки художників. Спочатку виробляв ремінці для годинників, пояси та інші подібні шкіряні речі, оздоблені металевими „капелями". Та це було значно нижче від його можливостей. Адже в молодого майстра була вища технічна освіта, а виконував він роботу, доступну будь-кому, в кого є умілі руки. І Роман приступив до вищого класу металірства - ливарництва. Він обладнав майстерню, кузню. Почав пошуки відповідної технології роботи з бронзою, латунню, нейзильбером. Багато читав спеціальної літератури, але незабаром переконався, що автори цих книжок, даючи певні поради, водночас засекречують якісь „дрібниці", без знання яких ці поради мало що важать. Тож доводилося самому експериментувати, виробляти власні способи, рецепти. Тепер він сам міг би написати докладний підручник з художнього ливарництва. Але, по-перше, на це часу бракує, а, по-друге, для кого писати? Адже митців-ливарників такого широкого профілю, як Роман Стринадюк, в Україні практично більше немає. Не готують їх і в мистецьких навчальних закладах. Нелегка то була праця, та й залишається такою тепер. Адже митець має справу зі шкідливими випарами, з високими - понад тисячу градусів - температурами. Для ливарництва потрібні спеціальне начиння, інструменти. Їх майстер виготовляє сам, сам ремонтує, при потребі, тигельну піч. Ливарні роботи доводиться виконувати в спеціальному одязі - фартусі, та не простому, а азбестовому, в рукавицях, гумових чоботах, захисних окулярах. Але то все - важливе, та не основне.
А основне - творчість, творення з металу мистецьких речей, які радують погляд, збуджують емоції людей, збагачують їх духовно. Творчі осяги Романа Стринадюка викликають подив. Вражає, говорячи діловою мовою, асортимент його виробів. Власне, то не вироби, а твори, бо ж переважна більшість їх - у єдиному екземплярі. Ось неповний перелік: згадані вже ремінці для годинників, пояси, череси, тобівки, ташки, постоли, люльки, келихи, згарди, порохівниці, підсвічники, хрести і хрестики найрізноманітніших модифікації, шахи, пістолі старовинних форм... Є в його доробку справді монументальні вироби, приміром, футляр для книги „Літопис Києва", створений до 1500-річчя української столиці. Його розміри - 65 на 50 сантиметрів, а вага - 22 кілограми! На ньому литі композиції, що відображають епізоди з історії міста. Унікальними є такі твори, як єпископський жезл, оправи для Євангелія.
Справжній шедевр - фузія, тобто старовинна гладкоствольна рушниця з кременем. Приклад виготовлений з тонованого грушевого дерева, оздоблений металом, перламутром, пластмасою. Курок має форму фігурки гуцула. На ложі - з гумором створені сценки з полювання: „Вдале полювання", „Полювання на дика". Цівка завершена вовчою пащею, позолочена та посріблена, оздоблена карбованим орнаментом. До комплекту з фузією входить і порохівниця, у формі та оздобленні якої майстерно використано мистецькі традиції Гуцульщини.
Митець брав участь у виставках у Києві в 1971 та 1975 роках, у Москві в 1971 році, у ювілейних виставках до сторіччя Лесі Українки та Василя Стефаника. Але повний розквіт його унікального таланту настав в умовах незалежності, коли зникли всі ідеологічні табу. У 1992-1994 роках Р.Стринадюк очолював Косівське відділення НСХУ. Він був активним учасником суспільно-політичних подій кінця 80-х - початку 90-х років минулого століття. Майстер мав особисті підстави рішуче виступати проти комуністичної системи. Адже вона в свій час звинувачувала його, вже відомого митця, у „тунеядстві", здобуванні „нетрудових доходів" та інших нісенітницях, породжених маніакальною ворожнечею до духовно незалежної людини.
Р.Стринадюк, вірний традиціям минулого, постійно крокує разом з часом. Така деталь: на сьомому десятку свого життя він оволодів комп'ютером, створив свою сторінку в Інтернеті. Тепер про митця металірства з Косова відомо світові. Радіє п. Роман, що має продовжувачів своєї справи: нелегке мистецтво металірства вивчають його внуки Орест і Юрій Ониськови.
Розвивається в Косові й художнє ковальство. Діють кузні Ігоря Грузинського, Сергія Шведа, Василя Русака та ін. Помітні роботи Марка Луканюка: решітки віконні та дверні, хрести намогильні, світильники, підсвічники, набори до камінів, оригінальні скульптури тощо. Цей вид декоративно-вжиткового мистецтва має гарні перспективи продовження традицій косівських ковалів, які залишили по собі вишукані балконні решітки, що є окрасою старих будинків, пам'ятні хрести. М.Луканюк займається також карбуванням по металу.
Косівщина -
Косів та Косівщина
Косівщина. Майстер металу
