Вихованцем школи В.Девдюка був і Василь Довбенчук. Він також став учителем нових поколінь різьбярів. Одинадцять років працював інструктором з художньої обробки дерева в Косівському училищі прикладного мистецтва (1948-1959), дав знання різьбярського фаху багатьом десяткам своїх учнів. А в 1960 році перейшов працювати в Косівську середню школу, де започаткував вивчення різьби, для чого склав програму, яка з деякими змінами чинна й досі. За 18 років праці в школі навчив різьбярського мистецтва сотні школярів. Десятки з них стали робітниками „Гуцульщини", художньо-виробничих майстерень Спілки художників, є між колишніми учнями В.Довбенчука й члени Спілки художників, Спілки майстрів народного мистецтва. Його учень, здібний різьбяр і природжений педагог Петро Бурлаченко досі прилучає до таїн різьбярського мистецтва учнів Косівської школи №1. Годі порахувати всіх, кого навчав і виховував П.Бурлаченко за понад 40 років педагогічної праці. Як не злічити й медалей, дипломів, грамот, здобутих його учнями на численних виставках, конкурсах. Подібні досягнення були і є в інших учителів різьби: покійного Василя Кошака (школа-інтернат), Ігоря Фокшея (Косівська СШ №2), Георгія Вудвуда (Старо-косівська СШ), Ярослава Федірка (Вербовецька школа). Я.Федірко працює і як графік. Його заслугою є й створення в школі кімнати мистецьких зразків. Понад сорок років він очолює районне методичне об'єднання вчителів різьбярства.

Педагогічну традицію Девдюка в 1930-х роках продовжував Михайло Бурдяк. Він заснував приватну школу різьбярства на Москалівці (стара хатина біля приватного музею родини Корнелюків). У 1944 році М.Бурдяк емігрував, жив у Німеччині, згодом у США (Чикаго), де продовжував творчу працю, брав участь у мистецьких виставках, у діяльності Гуцульського товариства.

Відомими майстрами різьби стали й інші випускники школи В.Девдюка, зокрема Дмитро Кабин, Василь Лелет, Петро Фокшей, брати Петро та Юрій Баранюки.

Зазнали впливу відомого митця й інші визначні майстри з Косова - Іван Балагурак, Іван Павлик. Обидва з Монастирського. Іван Балагурак розпочинав свій творчий шлях у майстерні „Гуцульська різьба" Ф.Когута і В.Лелета (останній закінчив школу В.Девдюка). Обидва стали заслуженими майстрами народної творчості. Особливої віртуозності досягли вони в техніці інкрустації. Асортимент їхніх виробів був надзвичайно широкий - від меблів до жіночих прикрас. Особливо високу мистецьку вартість мають виготовлені ними речі сакрального вжитку. Під кінець життя І.Павлик створив музей власних творів, розташований у його будинку. Після смерті майстра (1999 р.) його справу продовжує син Юрій.

До найвидатніших митців гуцульської різьби XX століття належали косів'яни Танасій Баранюк, Михайло Бернацький, Осип Балагурак, брати Володимир та Дмитро Гавриші (перший з них був учнем В.Девдюка), Олександр Іщенко, Петро Корпанюк, Дмитро Лучук, Іван Смолянець, Іван Савченко, Микола Федірко. Не всі вони уродженці Косова, але все своє творче життя пов'язали з нашим містом. Усі вони члени Спілки художників, усі - учасники численних виставок як в Україні, так і за її межами. їхні твори зберігаються в музеях, про них написано немало і в пресі, і в окремих виданнях. В.Гавриш, І.Савченко, М.Федірко були викладачами Косівського училища прикладного мистецтва.

Василь Лукашко та Володимир Шевчук за участь у виготовленні інтер'єру Івано-Франківського обласного муздрамтеатру удостоєні премії імені Тараса Шевченка (1982 p.).

Володимир Гуз був майстром малярства, розмальовував церкви. У 1936 році приїхав до Косова, зробив настінні розписи в церкві св. Миколая (тепер - Різдва Івана Хрестителя). Одночасно опановував мистецтво різьби в майстерні Ф.Когута. В.Гуз став одним із найвідоміших різьбярів, він багато в чому продовжував традиції засновника косівської різьбярської школи.

У майстерні Когута і Лелета навчався й працював Іван Пантелюк з Брустурів. Його життя нагадує сюжет пригодницького роману. Він не вчився жодного дня в школі, але завдяки самоосвіті став справжнім інтелігентом. Уже в дитинстві зазнав репресій: польський поліцай побив його за те, що читав брустурівським селянам Шевченкову „Катерину". У 1939 році його арештували поляки за український націоналізм. Поразка Польщі звільнила його з коломийської в'язниці. Після встановлення радянської влади працював у рідному селі секретарем сільської ради та начальником міліції. А в січні 1940 року його арештували за український націоналізм, належність до ОУН. Засудили на 5 років ув'язнення. Коли під час німецько-радянської війни на території СРСР почала формуватися дивізія ім. Т.Косцюшка, його звільнили і послали в польське військо. У його складі він дійшов аж до Польщі. Там його прийняли до польської компартії, і він, брустурівський гуцул, колишній оунівець, став навіть воєводським секретарем партії! Наприкінці 50-х років переїхав до Косова і жив тут як пенсіонер до смерті в 1992 році. І.Пантелюк - видатний майстер книжкових знаків. Він виготовив понад тисячу екслібрисів з використанням елементів гуцульських орнаментів. Більшість екслібрисів присвячені Т.Шевченкові, В.Стефаникові, Лесі Українці. Вони експонувалися на різних виставках, друкувалися у каталогах і за кордоном.

Переселенець з Лемківщини Олександр Хованець досяг успіхів як продовжувач традицій випалювання по дереву. Він також автор композицій з точених фігурок людей, тварин, дерев та виробів з каменю.

Є митці, дуже активні й у громадській роботі. Володимир Довгун, випускник Косівського училища прикладного-мистецтва 1961 року, з 1991 року є активістом НРУ. З 1995 року очолив „Просвіту" на Москалівці. Його стараннями відновлено діяльність читальні в будинку, спорудженому ще в 20-х pp. Тут відбуваються численні культурно-просвітні і громадські заходи, в яких сам голова виступає не лише як організатор, а й як поет, композитор, співак.

Отака пунктирна історія косівського різьбярства. Аналіз його стильових особливостей - то вже справа мистецтвознавців. Факти підтверджують, що Косів був і є одним із осередків гуцульського народного мистецтва. Доказом цього є й творчість теперішніх майстрів різьби, зокрема Василя Бовича, Степана Бзунька, Йосипа Приймака, Степана Стефурака, Федора Гавриленка, Петра Корпанюка, Ігоря Дранчука, Івана Корпанюка, Мирослава Радиша, Андрія Андрійканича та інших. Їхнім талантом твориться косівська гуцульська різьба початку XXI століття.

Косівські різьбярі змушені самі продавати свої вироби на базарі, де твори мистецтва розташовуються в далекому від естетики середовищі. Але є зміни на краще. По-перше, 6 серпня 2004 року відкрилося т.зв. різьбярське містечко, а точніше - торговий павільйон з приміщеннями на ринку безпосередньо в Косові, за ініціативи районної та міської влади, підтриманої народним депутатом Р.Зваричем. По-друге, про намір зайнятися збутом творів народних майстрів заявила споживча кооперація.

Традиції косівської різьбярської школи розвивають і збагачують митці, які з певних причин живуть в інших місцевостях, як-от Юрій Павлович із Закарпаття. Він закінчив в Ужгороді училище, у Львові - інститут декоративно-прикладного мистецтва. Захопився творчістю косівських різьбярів. Працював у Косівському ХВК. Мешкає в Міжгір'ї. Цьому майстрові притаманне новаторство, що виявляється у створенні і нових форм виробів, і нових орнаментальних мотивів. Не повторюючи своїх видатних попередників, він все ж залишається вірним їх творчим заповітам. В іншому виді мистецтва відзначився Михайло Ходан, якому надано почесне звання „Народний архітектор України".

< Попередня		Наступна >

Косівщина - Косів та Косівщина