Ткацтво в Косові, як і по всій Україні, існувало з незапам'ятних часів. Але як промисел, тобто виготовлення тканини не лише для власних потреб, а й на продаж, починається з XIX століття. З біографії і творів Михайла Павлика дізнаємось, що і його батько, й мати, і сестри, і родичі були вправними ткачами. У повісті „Вихора" раз у раз згадуються в хатах монастирців ткацькі верстати, іноді й по два в одній хаті. Уже в 1850 році в Косові було засноване Ткацьке товариство. Спочатку ремісники ткали кожен дома. У 1897 році товариство вже мало власне приміщення, 20 верстатів. У 1889 році Косів відвідала англійська письменниця М.М.Дові, яка побувала і на ткацькому підприємстві. Вже тоді, крім полотна, там ткали запаски, килими. З 1882 року почала працювати ткацька школа. З часом виникали нові ткацькі підприємства, в основному невеликі. Поширеним було надомництво. На початку XX століття відомою була ткацька майстерні Ігнаци Ґрушковского. У ній також навчалася ткацького ремесла молодь, власне діти.
Ткачі, як правило, спеціалізувалися. Одні ткали полотно, інші запаски, ще інші - верети або килими. Добрі майстри вміли ткати все.
Дуже розвинулось ткацьке ремесло після Першої світової війни. Зріс мистецький рівень після того, як у Косові в 1922 році була заснована спілка „Гуцульське мистецтво", очолювана М.Куриленком. Згодом з'явилося ще одне українське підприємство - „Гуцульщина" М.Горбового. З часом основним видом ткацтва стало килимарство. Ним почали займатися і єврейські підприємці. У 30-х роках минулого століття в Косові, крім вище названих, діяли ще такі більші ткацькі підприємства: Йолянти Кордецької, Леона Мільбавера (20 робітників-надомників), Лейзора Кнолля (30 надомників), „Гасорейг" О.Ґертнера і І.Ляндмана (29 робітників), Альтера Гільмана (48 робітників, 20 машин) та інші. Про обсяги продукції свідчать такі цифри. У 1930 році „Гуцульське мистецтво" витратило на виробництво килимів 2838 кг вовни, 548 кг коноплі (на основу). Килимарня А.Гільмана випродукувала бавовняних тканин 900 кг, вовняних 5500 кг, конопляних 600 кг.
Косівські ткацькі вироби славилися своєю якістю і продавалися в багатьох містах Польщі, вивозилися й за кордон. Попитом користувалися не лише килими, а й одягові тканина („самоділ").
У 1936 році в Косівському повіті килимарським промислом займалося близько 6 тисяч чоловік. Це була важка й низькооплатна робота. Робочий день надомника тривав 14 годин. За 1 кв.метр килима (два дні роботи) робітникові платили 1,50-2,50 злотих. А продавали по 15 злотих за квадратний метр. Більшість виробів, як свідчать перевірки державної інспекції, це була „najgorsza tandeta" (халтура). Суди були завалені скаргами на обман. На цьому тлі виділялися високою якістю і мистецьким рівнем килими „Гуцульського мистецтва". У доповіді воєводі про стан повіту в 1937 р. відзначалося, що школи не можуть втримати учнів, бо діти з 10-річного віку стають за верстати. Це стало однією з причин поширення в повіті сухот (туберкульозу).
У радянські часи в Косові створено артіль ім. Т.Шевченка, де виготовлялися килими. У ній працювало понад 650 ткачів та килимарів. У 1968 році вона злилась з артіллю „Гуцульщина", утворивши виробничо-художнє об'єднання „Гуцульщина" з килимарським цехом. Килимарські цехи були також у Кутах, Пістині, Яблунові. Криза килимарства (через дорогу імпортну сировину та труднощі збуту) почалися ще в доперебудовні часи. А на початку 1990-х років підприємство припинило свою діяльність, відтоді й занепало виробництво килимів. Хоча дирекція, незважаючи на це, продовжувала існувати й одержувати зарплату...
З-поміж сотень майстрів-ткачів виділялися такі, що мали мистецькі здібності, нахил до творчості. З'явилися ткачі-митці, деякі з них здобули високе визнання. Ось найславніші з них.
Роман Горбовий народився в сім'ї ткачів. У 1902-1904 роках навчався в ткацькій школі. Практику проходив упродовж трьох років у майстерні І.Ґрушковского, з дочкою якого пізніше одружився. Заснував власну майстерню. З 14-річного віку брав участь у виставках. Його веретами, запасками, перемітками, поясами, рушниками, килимами та іншими виробами захоплювалися на виставках у багатьох містах Польщі, а також на всесвітніх виставках у Брюсселі (1957), Марселі (1960). Він здобув численні дипломи та медалі. З 1950 року став членом Спілки художників УРСР. Ткацькі шедеври майстра експонуються в багатьох музеях. Брат Романа Михайло Горбовий, також ткач, став визначним громадсько-політичним діячем Гуцульщини 1920—1930-х років.
Потомственими ткачами було й подружжя Ольга з Джуранюків та Петро Горбові. Ольга Горбова вже в 1929 році експонувала свої твори в Познані, у 1940 - у Москві. Брала участь у всесвітніх виставках у Брюсселі (1957) та Монреалі (1967). Вона особливо прославилась тканинами для сучасного одягу. У черзі на виготовлення замовлених тканин треба було чекати не менше року. її тканини відзначалися майстерно підібраним колоритом.
Ткацьку школу закінчив також Павло Дзюбей. Він став відомим майстром, а в 1940-1941 та 1945-1948 роках навчав ткацтва в Косівському училищі, де передавав свої знання й уміння молоді. Його учнем був Степан Повшук, який згодом 27 років працював художником по зразках в артілі їм. Т.Шевченка та виробничо-художньому об'єднанні „Гуцульщина". За його зразками виготовлено тисячі килимів, які розійшлися по багатьох країнах світу.
Відомим майстром ткацтва був Микола Ганущак. Він починав працю в килимарській майстерні Крайзеля в Пістині, потім працював у „Гуцульському мистецтві", а після війни - в артілі ім. Т.Шевченка та ВХО „Гуцульщина". Його килими, верети, налавники, скатерті тощо витримані в традиційному гуцульському колориті. Мав персональні виставки в Коломиї (1984) та Косові (1993, 2003).
Потомствений монастирський ткач Юрій Бович був нагороджений орденом Лєніна - найвищим орденом в СРСР.
Килимарством займалася й славна вишивальниця, авторка вишиваних портретів Анна Герасимович, дочка старокосівського священика, співзасновника спілки „Гуцульське мистецтво" о. Юліана Герасимовича. Вона була членом Спілки художників УРСР, а в 1960 році їй присвоєно звання Заслуженого майстра народної творчості.
Звання народного майстра був удостоєний Йосип Джуранюк, чиї роботи відзначалися високою технічною майстерністю, оригінальністю орнаментальних композицій, теплою кольоровою гамою.
З Косовом було пов'язане життя майстрині, що відзначалася у виробництві ліжників, - Параски Шкрібляк-Король. Вона першою ще на початку 1930-х років почала застосовувати для виготовлення ліжників фарбовану вовну, яку закуповувала за кордоном.
Загальне визнання здобув майстер художнього ткацтва Микола Корнелюк, засновник приватного музею. Його крайки, торбинки, краватки, головні убори викликають захоплення в кожного, хто їх бачив.
Цікавими пошуками в килимарстві, спираючись на традиції, займаються викладачі КДІПДМ Вікторія Жаворонкова, Олена Соколовська, Оксана Гордійчук, майстер Дарія Приймак. їхні роботи - нове слово в гуцульському декоративному ткацтві, відоме вже й поза кордонами України.
Не можна не згадати митців, які хоч і не мешкають у Косові, але тісно з ним пов'язані. Це насамперед авторка славетних тканих рушників-пісень і поезій, лауреат Національної премії України ім. Т.Шевченка Ганна Василащук із Шешорів, Заслужений майстер народної творчості з Рожнова, господиня багатющого музею „Гуцульська старовина і сучасність" Параска Борук, творець сценічного одягу для найвідоміших колективів України, уродженка с. Річки Анастасія Сливка.
Тож Косів був і залишається столицею гуцульського ткацтва.
Косівщина -
Косів та Косівщина
Косівщина. Косівські ткачі
