В історії Косова особлива роль жіночої половини населення. На жаль, не маємо відомостей про участь у громадському і культурному житті міста польок та єврейок. А ось про українок маємо і спогади, і документи, і фотографії. Щоправда, найдавніші з них походять щойно з середини XIX століття. Йдеться про славну родину Павликів, про яких розповідається на інших сторінках цієї книжки.
Ця родина, особливо її жіноча частина, справила великий вплив на жінок і Косова, і Монастирського, і Москалівки, та й загалом Галичини, показавши, що жінки повинні обстоювати свої людські та громадянські права нарівні з сильною статтю. Відомо, що не лише Анна та Параска Павлики, але й їхня мати Марія не корилися перед несправедливістю. Так, мати Марія Павлик була тричі заарештована за те, що протестувала, як і її діти, проти свавілля місцевої влади на чолі зі старостою Сабатом. Анну Павлик ув'язнювали в 1880, 1881 (двічі), 1885, 1892 роках, вона пізнала і коломийську, і львівську, і чернівецьку в'язниці. Та це не примусило її зректися своїх поглядів, які вона висловлювала в статтях „Мої і люцькі гріхи, а панська та попівська правда", „Що думають ремісники на Буковині (допис із Черновець), „Образок хлопа-рільника (від Косова)", „За вибори з Коломийського" та у віршованих творах „Дуреньків суд", „Несумлінність", „Попівське сумлінє", в оповіданні „Зарібниця". У 1880 році арештували й Аннину сестру Параску, та це її не злякало: наступного року в женевській „Громаді" з'явилася її стаття „От хто робить порядок межи людьми". Про сестер Олену та Катерину Анна казала: „Сестри Олена і Катерина також поступові, тай і вони помагали боротися за правду в шандарських розрухах".
Анна все своє життя присвятила праці задля піднесення свідомості народу. Ця дівчина, яка мала можливість відвідувати косівську школу лише два місяці (у 12-річному віці в першому класі), стала палкою пропагандисткою ідей соціальної справедливості, рівності, непримиренною протестанткою проти всіх, хто чинив простим людям кривду, чи то була влада та її урядники й поліція, чи багатії, чи духовенство, значна частина якого в ті часи була далекою від народу і стояла на боці влади, яку Анна вважала злодійською та шахрайською. Коли надійшов час одружуватися (а йшлося про можливе одруження з І.Франком), Анна відмовилася від цього природного кроку. Вона писала братові: „...мені ж направду віддавані цілком не в голові. Мені в голові: як би я могла розказати за свої і людські гаразди - більше ніц".
За прикладом сестер Михайла Павлика до громадської праці прилучилося багато дівчат і жінок. У кінці XIX - на початку XX століть вони вступали до „Січі", „Просвіти". Збереглась фотографія з 1903 року, на якій бачимо групу „січовичок" - 12 дівчат з січовими відзнаками. Ірина Старух з Бовичів, у якої збереглась ця світлина, змогла назвати лише одну з січовичок - родичку своєї матері Анну Тимків, сестру відомого в свій час у Косові робітника солеварні і громадського діяча Григорія Тимківа.
У 1922 році послідовник М.Павлика Михайло Горбовий заснував у Косові молодіжну організацію „Пласт" (25 і 26 курені). До нього належало й чимало дівчат, гак що Вища Пластова Рада ввела їх до складу 26-го Пластового Полку ім. Наталії Кобринської. Незважаючи на постійні переслідування з боку поліції (М.Горбового арештували, притягали до суду, дітей усіляко залякували), пластуни проводили в Косові та багатьох селах Гуцульщини, аж до Голов і Красноїлі велику освідомлювальну роботу: виступали з концертами патріотичного змісту, рефератами з історії України, ставили п'єси, показували „руханкові" вправи. Активними пластунками були Марійка Библюк, Ґеня Горбова, Оля Каплич, Стефа Левицька, Ганнуся і Марійка Майданюки, Оля Процюк, Магдалина Ясельська. Щоб дати виставу для гуцулів, ці діти пішки йшли понад 30 кілометрів до села Красноїлі, дарабкою перебиралися через Черемош (моста тоді на було), терпіли й непогоду, й різні незручності, часом і голод, - але з яким захопленням виконували цю недитячу працю! А було їм від восьми до п'ятнадцяти років. І те, що батьки не боялися відпускати дітей у далеку дорогу і взагалі не чинили їм перешкод при вступі до переслідуваного польською владою „Пласту", багато говорить про свідомість цих батьків і насамперед матерів, яким найбільше боліло серце за своїх донечок і синків. Не можна без зворушення читати спогади М.Горбового про своїх вихованців, про їх нелегку й небезпечну працю задля української національної ідеї... З цих дітей виросли свідомі українці.
Коли „Пласт" у 1930 році заборонено, М.Горбовий організував Союз Української Поступової Молоді „Каменярі" ім. М.Драгоманова. До нього належало багато дівчат і молодих жінок, як-от Марія і Катерина Библюки, Катерина Дреботюк, Марія-Магдалина Дреботюк, Олена Дреботюк, Оксана Лаврук, Марія Максим'юк, Пазина Семенюк, Марія Стефуранчин та інші. Це була найсвідоміша частина косівської молоді, вихована, культурна, начитана. Жорстоко розправилася з нею більшовицька влада. Багатьох „каменярів" убито в катівнях НКВД, серед них і дівчину Марію Максим'юк, інші були ув'язнені, заслані. Лише одиниці з колишніх „каменярів", зваблені більшовицькою пропагандою, стали згодом комсомольцями та комуністами.
Не можна уявити діяльності косівської „Просвіти" без найактивнішої участі жіноцтва. Співали у хорі, виступали на сцені в п'єсах, ходили на прогулянки, іноді далекі, наприклад, до Космача або на Писаний Камінь разом з мужчинами просвітянки Анна Балагурак, Павлина Балагурак, Кася Барашок, Калина Борис, Ольга Гавриш, Павлина Кабин, Ганна Каплич, Марія Кошак, Марія Кощук, Олена Юращук та багато інших косів'янок.
Косівщина -
Косів та Косівщина
Косівщина. Косівське жіноцтво (частина 1)
