Косівщина. Як ліквідували партійну диктатуру

Серед моїх паперів зберігається документ справді історичного значення. Це рішення виконавчого комітету Івано-Франківської обласної Ради народних депутатів від 24.08.91 р. № 183 під назвою „Про ліквідацію наслідків державного перевороту".

Передісторія його така. Як відомо, 19 серпня 1991 року, в ніч з неділі на понеділок, відбулася спроба державного перевороту в СРСР. Михаїла Горбачова усунуто від влади начебто через хворобу, а всю владу захопив ГКЧП (Ґосударствєнний комітет по чрєзвичайному положенію). Фактично було введено надзвичайний стан і зупинено горбачовську „перестройку". Настали тривожні дні. Затяті комуністи та їх попихачі підняли голову. Коли я ранком ішов на роботу, один із них злорадісно сказав мені: „Ну що, маєте незалежну Україну? Тепер наведуть порядок!" Хоча тоді ще про незалежність України не йшлося: минув рік з чимось як Верховна Рада прийняла Декларацію, у якій мовилося про суверенітет України, але - у складі СРСР... Дехто знімав національні прапори, дехто ховав синьо-жовтий значок з тризубом, який досі демонстративно носив... Помітна була розгубленість. Дехто радив мені на всякий випадок заховатися на якийсь час.

Мені в той час довелося бути членом облвиконкому. Тож наступного дня поїхав до Івано-Франківська. Там облвиконком засідав безперервно. Тримали зв'язок зі Львовом, Тернополем, з Верховною Радою. Паніки не було. Вирішили ҐКЧП не підтримувати, його розпоряджень не виконувати. Але не могли не враховувати ситуації: начальник гарнізону, генерал, заявив, що виконуватиме вказівки ҐКЧП. А казарми - навпроти „білого" дому... Тому облвиконком закликав, щоб уникнути кровопролиття, масових акцій не проводити, натомість рекомендував надсилати в Київ та Москву листи, телеграми, звернення з осудом перевороту.

Більш радикально настроєні депутати обласної Ради були невдоволені такою позицією, вимагали підняти народ, вивести на вулиці. Абстрактно міркуючи, вони мали рацію. Але облвиконком радився з Верховною Радою, з Л.Кравчуком і, виходячи з обставин, виявив стримане ставлення щодо масового протесту, хоч і рішуче заявив про несприйняття ҐКЧП. Згодом це дало привід звинувачувати голову обласної Ради Миколу Яковину мало не в підтримці державного перевороту. Таке звинувачення, зрозуміло, було безпідставним.

Через день у Косові в тривожній атмосфері відбувалася районна серпнева конференція вчителів. На ній з ініціативи завідувача райвно Ярослава Матійчака одноголосно прийнято текст написаних мною звернень до Єльцина та Кравчука. Учителі заявили про повну підтримку демократичних перетворень, засудили ҐКЧП і закликали покінчити з антинародним путчем. Того ж дня ці звернення Омелян Німець вислав телеграфом у Київ та Москву. Зазначу, що, на жаль, це була єдина цього роду акція в Косівському районі. Ті, хто нещодавно гаряче виступали на мітингах та вічах, тепер розгублено мовчали...

23 серпня депутати обласної Ради, зокрема Борис Голодюк, Микола Кобрин, Роман Круцик, Орест Смицнюк, Роман Шевчук, Ярослав Шевчук та інші зайняли приміщення обкому компартії, опечатали його, позбавили засобів спеціального зв'язку. У цей час вже був очевидним провал спроби державного перевороту.

24 серпня відбулося чергове засідання облвиконкому. На ньому йшлося про ліквідацію наслідків перевороту, а фактично про припинення діяльності компартії на території області. Декілька годин тривала гаряча дискусія над текстом документа. Обласний прокурор та другий секретар обкому партії заявили, що спроба припинити діяльність компартії є протизаконною і навіть пригрозили, що виконком буде притягнутий до відповідальності за свої дії. Та їхні погрози викликали тільки іронічну усмішку. Свою позицію змінив генерал, який заявив, що військо зберігатиме нейтралітет і виконуватиме накази лише законного командування.

Ось текст прийнятого рішення.

„У зв'язку з фактами підтримки органами КПРС-КПУ антиконституційного Державного комітету з надзвичайного стану під час державного перевороту 19-21 серпня 1991 року, з метою стабілізації суспільно-політичної обстановки в області та запобіганню можливим протиправним діям, виконком обласної Ради народних депутатів вирішив:

1. Припинити на території області діяльність організацій КПРС-КПУ та випуск їх видань; в разі спільних радянсько-партійних видань, участь партійних органів у них припинити. Позбавити компартійні комітети та їх керівників спеціального зв'язку.

2. Керівникам фінансово-банківських органів для попередження зловживань припинити фінансові операції по рахунках усіх організацій КПРС-КПУ в області та їх виробництв.

3. Виконкомам місцевих Рад народних депутатів області негайно взяти під свій контроль будинки, приміщення та інше майно компартійних комітетів всіх рівнів. Спільно з управлінням внутрішніх справ, УКДБ області забезпечити охорону і збереження матеріальних цінностей та документів, провести їх інвентаризацію. Не допускати самочинних дій до окремих осіб і зазначеного майна.

4. Контроль за виконанням рішення покласти на першого заступника голови облвиконкому В.Павлика та голів міськрайвиконкомів.

5. Рішення виконкому набирає чинності з часу його прийняття.

Голова виконкому М.Яковина.

Т.в.о. керуючого справами виконкому М.Духович".

Як бачимо, документ чисто юридичний, хоч мав велике політичне значення.

Після засідання всі члени виконкому роз'їхалися по районах. Прибувши до Косова, десь о 14 годині дня подзвонив голові райвиконкому М.М.Тимчук і попросив її зібрати виконком. А це ж була субота, та ще й такий напружений час, та літня спека. І все ж о 16 годині засідання виконкому, хоч і не в повному складі, відбулося. Викликали також начальників міліції та КДБ. Зібрані мовчки, без жодного слова заперечення вислухали рішення облвиконкому. Тут-таки створили комісію, яка негайно приступила до опечатування приміщень райкому партії в „білому домі". До складу комісії ввели Івана Васильовича Кабина, колишнього багаторічного в'язня радянських тюрем і концтаборів, людину глибоко патріотичну, навдивовижу начитану, організатора осередку Республіканської партії. Дивно було спостерігати, як начальники КДБ та міліції чіпляють сургучеві пломби на двері кабінетів, до яких ще недавно заходили з трепетом... Я звернувся до І.В.Кабина: „Як Вам це все подобається?" Він відповів: „Я готов ще 16 років відсидіти, аби мати змогу робити те, що зараз роблю". Так, його багаторічні страждання не були даремними. Він, безправний в'язень, а потім піднаглядний КДБ, переміг, а могутня, здавалось, непохитна сила партійної диктатури, яку підпирав величезний озброєний апарат гноблення, розвалилася, як картковий будиночок від легкого подуву...

Працівники райкому партії не чинили комісії жодних перешкод. Обурювався лише на „порушення демократії" редактор партійної газети Валерій Сандуляк, який саме під час процедури опечатування райкому привіз наклад (4701 примірник) останнього номера газети „Радянська Гуцульщина" за №60 (6690). Після короткої гарячої дискусії редактор зрезигновано махнув рукою і роздав усім присутнім на пам'ять останній в історії номер косівської компартійної газети. До речі, в ній В.Сандуляк у статті „Що залишається комуністам України після останніх подій у Москві?" цілком слушно писав:

„Ударив тривожний дзвін: або наведемо в партії порядок, поставимо її на службу справжніх гуманних цілей, або вона безславно опиниться на задвірках історії на фоні Сталіних, брєжнєвих, а тепер і янаєвих". Багато що свідчить: компартія досі не почула того „тривожного дзвону".

Коли опечатували кабінет першого секретаря, з гучномовця почули: Верховна Рада саме в цей час проголосила Акт про незалежність України. Ми з Іваном Васильовичем привітали один одного. Це було десь о шостій вечора.

Коли вийшов на вулицю після закінчення всієї операції, скрізь було тихо, безлюдно; косів'яни рятувалися від спеки на ріці. Ніщо не свідчило, що тільки що відбулися історичні події і в Києві, і в Косові. Ні цього, ні наступних дій - ні мітингів, ні демонстрацій - наче нічого й не трапилося. Почала діяти проклята українська „мудрість": моя хата скраю, - яка й довела до того, що маємо сьогодні.

Косівщина - Косів та Косівщина