Неділя 4 травня 1975 року - особливий день в історії Косова. Цього весняного ранку люди побачили, що на Міській горі майорить синьо-жовтий прапор. На горі, під якою розташований райком компартії. Другий прапор висів на дереві біля монастирської церкви. Це справило ефект вибуху бомби. У паніці металися райкомівці, кагебісти, міліція. До дерев, на яких висіли прапори, боялися підступити: ану ж заміновано? Прапори висіли, аж поки з Івано-Франківська не приїхали мінери... Паніка у причетних до влади була неймовірна. З одного боку - страх перед „бандерівцями", які таке вчинили. З іншого - не менший страх перед вищим начальством, яке за таку жахливу ідеологічну диверсію по голові не погладить. До того ж це було на сам Великдень, який і так вважався небезпечним для партійців днем, днем, який наочно свідчив, що їхня боротьба з релігією зазнала краху. Сотні й сотні косів'ян ішли до церкви на Монастирському (москалівська була перетворена на музей) і з вулиці бачили прапори - свої, рідні, українські. Ніхто, зрозуміло, не виявляв назовні жодних емоцій - всі знали, що на великі релігійні свята біля церкви і в церкві неодмінно є й примітивно перебрані кагебісти (якщо їх було 2-3, то обов'язково всі в однаковому одязі), і сексоти. Але усмішки, іскорки в очах косів'ян зраджували їхні почуття. Та до цього не придерешся - ну, радіють весні, Пасці...
Як не металися славні чекісти, багато часу пішло на те, щоб виявити „ідеологічних диверсантів". Не обійшлося тут без сексотів - донощиків. Лише після розвалу комуністичної імперії стали відомі подробиці тієї події.
Організатором акції з національними прапорами був Михайло Слободян, родом із села Дебеславців Коломийського району. Біографія його назовні нічим не примітна. Закінчив училище механізації сільського господарства в Городенці. Служив в армії. Демобілізувавшись у 1960 році, став учителем фізкультури в Трацькій восьмирічній школі. Через три роки його як демобілізованого військовика взяли на роботу в міліцію. У 1965 році він закінчив спеціальну школу міліції в Івано-Франківську. Його призначили дільничним інспектором у Трачі. Через шість років він уже працює директором Будинку культури у цьому селі. Нагадаю, що в Трачі та близьких селах, зокрема Спасі (тоді це село поділили на два - Горішнє і Долішнє) у 40-х роках дуже активно діяла ОУН-УПА. Тут мешкали національно свідомі люди. Немало з них полягло в боротьбі за волю України. Багато хто був репресований, хто вижив - повернувся. Від них М.Слободян чув розповіді і про збройний опір, і про сталінські тюрми й табори. До війни в селі директором школи працював Іван Іваничук, який підносив національну свідомість трачан. Його син Роман став видатним письменником, а син Євген - багатолітнім в'язнем совєтських концтаборів. Отож, незважаючи на затхлу атмосферу брежнєвських часів, тут ще можна було відчути дух волі.
Колишній дільничний інспектор задумав фантастичний акт - створити організацію під назвою „Національно-демократичний визвольний союз". До нього увійшло декілька чоловік, зокрема випускник Косівського художнього училища, художник-оформлювач Василь Слободян. Першою дією й стало вивішування прапорів у Косові. Їх пошила Ганна Оленюк, 65-річна трачанка, чоловік якої був колись репресований за допомогу „бандитам".
Учасників акції засудили до 11 років ув'язнення в таборах суворого режиму та трьох років заслання. М.Слободян відбував покарання у Пермських таборах, потім у Татарії. Доля зводила його з Ігорем Калинцем, Іваном Світличним, Євгеном Сверстюком, Алтуняном, Щаранським (останній в 90-х роках в Ізраїлі був міністром).
Вчинок Михайла Слободяна був, звичайно, романтичним. Шкоди окупаційному режимові він не завдав. Але його наслідки не можна недооцінювати. Ці прапори нагадали нам, косів'янам, ідею національного визволення, засвітили іскорку, хоч і маленьку, віри в те, що комуністичний режим не вічний.
Косівщина -
Косів та Косівщина
Косівщина. Прапори над Косовом
