У попередньому матеріалі мовилося про негатив, невіддільний від комуністичного способу життя. Але ж не можна малювати все чорною фарбою! Щоправда, говорячи про ту систему, важко відділити „чорне" від „білого", чи „рожевого". Ось дехто згадує: хліб коштував 16 копійок за кілограм. То правда. Як правда й те, що за дешевою хлібиною люди вистоювали довжелезні черги і навіть іноді билися! Взагалі, черга - це принизливо, це ганебно. А особливо коли відомо, що в ній зобов'язані стояти не всі, а лише „прості" люди. Правдою була ковбаса по три рублі. Як і те, що „викидали" її лише декілька разів на рік. Отож важко відділити „чорне" від „рожевого".
Візьмемо охорону здоров'я. Вона була безплатною і доступною для всіх. Та не для всіх в однаковій мірі. Рядовий хворий платив за дефіцитні ліки великі гроші, тоді як певна категорія - влада і наближені до неї - діставали їх навіть безплатно. Пам'ятаю, мені приписали обліпихову олію вживати. В аптеці сказали, що її розподіляє відділ міністерства охорони здоров'я. Косову виділили - адресно -для першого секретаря райкому партії... І все ж якщо порівняти теперішній стан охорони здоров'я з тодішнім, то, незважаючи на появу нової медтехніки, незважаючи на те, що тепер у Косові десяток наповнених ліками аптек проти колишніх двох, радіти немає чого. Знущально низька оплата медпрацівників, ганебний рівень коштів на ліки, на харчування хворих, відсутність у лікарнях елементарних зручностей дає підстави багатьом твердити: за „совітів" було краще. А мені „пощастило" в косівській лікарні побувати на операції ще під час німецької окупації. Свідчу: навіть тоді умови для лікарів і хворих були кращі, ніж тепер! Щотижня лікарню інспектував німець в есесівському мундирі, але, швидше всього, медик. І починав з туалету і ванни (так-так, тоді були 2 ванни і хворих щотижня купали!). Якби той німець зайшов у теперішній лікарняний туалет, то впав би трупом... Або відправив би когось у концтабір. Але кого? Зрозуміло, що не лікарі винні у теперішньому стані.
Пропрацювавши сорок років у системі освіти, можу багато сказати про її вади за радянських часів. Але ж не заперечити, що саме тоді нові покоління гуцулів змогли здобувати освіту рідною мовою. Саме тоді стала доступна середня й вища освіта. Адже до 1939 року не лише в Косові - в цілому районі не було жодної середньої школи. Відбулася справжня освітня революція. І її позитивного значення не може применшити те, що школа була ідеологічним засобом, що учні одержували викривлені знання з історії та літератури, що вчителів перетворено було в „підручних" партії. Комуністична система розвалилася, між іншим, і тому, що нові покоління, виховані радянською школою, не стали на захист тієї системи!
Коли порівняти фінансування освіти тоді й тепер, то знову ж бачимо: тоді було краще. Тепер держава розглядає освіту як якусь третьорядну справу. Так само, як і культуру. У районі 50 бібліотек. Всі вони на 95% заповнені виданнями радянських часів, значна частина книжок пропагує комуністичну ідеологію. Влада байдужа до такого стану. Радянська влада щодо цього була мудрішою: вона дбала про ідеологічне забезпечення системи, яку очолювала. Теперішня влада не розуміє цього, вона взагалі не має ідеології і не усвідомлює, що це позбавляє її перспективи на подальше існування.
Візьмемо районну газету. Колишня влада не шкодувала коштів на неї: газета виходила тричі на тиждень і містила, крім офіційної, різноманітну інформацію з галузей освіти, культури, краєзнавства, мистецтва... Тепер газета виходить один раз, причому до третини її обсягу займають телепрограми, оголошення тощо. А такого вихваляння „вождів" місцевого масштабу, як іноді бачимо тепер, у радянські часи журналісти собі не дозволяли.
Економіка... Так, вона була важко хворою, і це спричинило розвал СРСР. Але крах косівських підприємств, таких як виробничо-художнє об'єднання „Гуцульщина", Художньо-виробничий комбінат Художнього фонду УРСР, сирзавод настав уже в нові часи і засвідчив неспроможність місцевої влади якось впливати на економічні процеси. Селяни одержали землю, вони могли б збільшувати поголів'я худоби, наростити надої молока. Але, як казав один селянин, хіба би виливати молоко в ріку: не організована його заготівля та переробка, натомість і молочні продукти, і молоко завозять до Косова з інших районів і навіть з Києва та Одеси...
Що невпинно розвивається - то це чисельність начальників. За радянських часів у „білому домі" поміщалися і райкоми партії та комсомолу, і райвиконком. Тепер чимало районних служб розташовано в інших приміщеннях. Лише РДА нараховує близько 40 начальників відділів чи інших підрозділів.
Що докорінно і на краще відрізняє сьогоднішнє життя Косова від минулого - це розвиток приватного підприємництва. У місті знайшлося багато вмілих, ініціативних, підприємливих людей, які зробили те, чого не здатна була зробити всемогутня, здавалося, комуністична влада: вони задовольнили чи майже задовольнили попит мешканців на всі види товарів, теперішні крамниці часто не поступаються західноєвропейським і головне - за культурою обслуговування, про яку в часи СРСР не варто й говорити. Оцей „середній клас" може, якби йому не чинили перешкод, оздоровити економіку - і не лише в Косові, а й по всій Україні.
Косівщина -
Косів та Косівщина
Косівщина. Не все "чорне"
