Катаклізми XX століття і насамперед потворна антилюдяність націонал-соціалізму та комунізму спричинилися до драм і трагедій сотень і сотень косівських родин. Частина з них зовсім пропала, частина пережила численні нещастя й біди.
Про Срібнаків-Павліїв дає відомості архівна справа КГБ № 4848, а також спогади племінниці Михайла Срібнака Марії Кузьмак і колишньої учасниці ОУН-УПА Ольги Юсипчук-Киселюк.
Михайло та Параска (з Тим'яків) Срібнаки мешкали на Москалівці, на вул. Стрімкій, № 469. Великий номер будинку зовсім не свідчить про протяжність вулиці. То, власне, не була вулиця, а стежка, що вела до москалівської церкви з західного боку. Та стежка існує й зараз і починається біля найстарішого приміщення школи-садка та кінчається біля дзвіниці. До вулиці належало всього 14 будинків, а великі числа їх номерів пояснюються тим, що під час приєднання Москалівки до Косова на початку 1930-х років була збережена єдина сільська, не за вулицями, нумерація, внаслідок чого, наприклад, вул. Коротка нараховувала всього-на-всього 6 будинків, але нумерація їх була від № 333 до № 338.
У Срібнаків були дочка Марія, 1918 року народження, та син Василь з 1929 року. Це була звичайна москалівська родина, яка жила з кавалка ріллі, саду та праці рук. Що батько був свідомим українцем, свідчить таке. У 1933 (інші кажуть, 1934) році патріоти зробили перед москалівською церквою символічну могилу в пам'ять косів'ян, полеглих у лавах УСС та УГА. Відбувалось це уночі, бо польська поліція такого не дозволила б. Кажуть, там закопана пляшка зі списком косівських борців за волю України в 1918-1920 роках. (Могилу перебудовано, встановлено гранітний хрест у 2000 році). Хтось таки доніс, Михайла Срібнака арештували. У коломийській в'язниці він пробув недовго, але його там так побили, що вій захворів і незабаром помер.
Марія на той час закінчила сім класів „повшехної" школи. Її взяли на роботу до української кооперації. А тодішня кооперація була не просто торговельною, а й громадсько-культурною організацією. Не дивно, що на старих фотографіях Марію Срібнак можна побачити і на вечірці українських торговців Косова, і в хорі під керівництвом А.Когут, і в інсценівці з нагоди Шевченківського свята.
Познайомилася на роботі з Миколою Павлієм, родом з Львівщини, який працював у „Народній торгівлі". Вони одружилися, і з вересня 1938 року стали жити у домі Маріїних батьків. У них народилося двоє дітей: син Ігор і донечка Любомира, яка, однак, померла, не проживши й року. У 1943 році Микола Павлій вступив до дивізії „Галичина". А Марія в 1944 році восени вступила до ОУН і пішла в підпілля. Вона під псевдо „Чайка" стала керівником мережі розвідників, яких було до 15 чоловік. Серед них косів'яни Близнюк Іван Онуфрійович, Генсецька Дарія Антонівна, Іваницька Марія Василівна, Пелипейко Ольга, Порчук Ірина Григорівна, Процюк Марія Петрівна, Феркалюк Василь Ілліч.
Марію Павлій арештували 19 березня 1946 року. Її видав зрадник. Схопили її зі зброєю (пістолетом). У станиславівській в'язниці М.Павлій випадково зустрілась з ув'язненою М.Процюк і пошепки сказала їй прізвище зрадника... Військовим трибуналом військ МВС Станіславської області 18 жовтня 1946 року її за ст. 54-1 "а" засуджено до розстрілу з конфіскацією майна. Місце її поховання невідоме. Матір, брата й сина вивезли десь у Середню Азію. Чоловік після війни повернувся до Косова, але його схопив міліціонер Саковський. Миколу Павлія засудили на 25 років. В ув'язненні він і загинув. Померли на засланні мати й брат. Син Ігор під прізвищем Срібнак виховувався в дитбудинку, вирісши, працював водієм на буровій. Там, на чужині, й залишився - адже в Косові немає нікого з рідних, та й рідну мову він забув.
Президія Івано-Франківського обласного суду 10 січня 1992 року (вже в незалежній Україні!) розглянула питання про реабілітацію і постановила: „Павлій обґрунтовано засуджена і реабілітації не підлягає".
Так родина Павлій була знищена комуністичним режимом, а це знищення затверджено владою тієї держави, за яку загинули майже всі члени родини.
Косівщина -
Косів та Косівщина
Косівщина. Родина Срібнак - Павлій
