Настали тривожні дні осені 1939 року. Зв'язкова з Коломиї, Карачевська, переказала, що треба тікати від червоних "визволителів" за кордон. Дружина зі слізьми спакувала чоловікові наплечник. Але Дмитро відмовився тікати. Може, не вірив, що більшовики викриють Організацію. Може, не наважився покинути напризволяще дружину з немовлям. Хоч та просила на неї не зважати, а рятуватися!
Потяглися місяці непевного існування в умовах жорстокого більшовицького режиму. Заарештували засновника і директора "Гуцульського мистецтва" Михайла Куриленка, вигнали з дому його родину. Куриленки переселилися до будинку Мартинюка, з яким були в дружніх взаєминах. У грудні 1939 року заарештували Володимира Максим'юка, який недавно повернувся з польського ув'язнення. Вивезли до Сибіру родину Куриленків. У Коломиї на цвинтарі вночі відбувся збір ОУН. Цвинтар оточили енкаведисти, почалася стрілянина. Підстрелили провідника Гошовського. Як з'ясувалося пізніше, у нього знайшли список активістів ОУН Коломийської округи. Минув ще місяць. Дмитра Мартинюка викликали в міліцію: треба підписати документ про конфіскацію майна Куриленків, яке забрали з будинку Мартинюків після вивезення власників цього майна. Цього разу він повернувся. Дмитра Мартинюка арештували в ніч на 16 жовтня 1940 року з дому після обшуку. З часу одруження з Ганною не минуло й чотирьох літ. Синкові недавно сповнилося два рочки.
Потяглися довгі дні й ще довші ночі тривоги, розпачу, примарних сподівань на щасливий кінець. Дружина писала заяви, ходила до адвокатів, добилась до самого обласного прокурора Журавльова. Шістнадцять разів побувала в Станіславі, вистоювала в почекальнях начальників, перед тюрмою, перед будинком Прикарпатської військової прокуратури. Всі відмахувалися, мовляв, нічого не вирішено, суду не було. Лише жінка-адвокат Білоусова (звичайно ж, "совітка") якось проговорилася, що Дмитро Мартинюк засуджений до розстрілу. Вирок, як аж в останні роки стало відомо, винесено 22 березня 1941 року, після п'ятимісячних допитів і катувань. Вже пізніше косів'янин Борис, якого засудили на півроку тюрми за 15-хвилинне запізнення на роботу і який сидів у Станіславі, розповів Ганні, що раз бачив Дмитра у вічко в дверях камери: ранком його вели, видно, на допит, а надвечір тягли непритомного на коці... Коли його розстріляно, де поховано, - невідомо. Як невідомо й про всіх інших членів ОУН, засуджених до смертної кари.
Не всі члени ОУН потрапили до рук НКВД. Були втрати й під час німецької окупації. Так, провідник Сорюк їхав з Косова до Коломиї, заховавши пістолет під одягом так, що його хтось помітив і доніс німцям. Ті піймали його і розстріляли. Марія Срібняк-Павлій очолила розвідку. Її схопили аж у березні 1946 року, а 18 квітня того ж року засудили до розстрілу.
З великою обережністю Ганна підтримувала з членами ОУН зв'язок. Провідник ОУН в Москалівці Іван Фокшей навесні 1944 року, коли до Косова наблизився фронт, допоміг їй з дитиною перебратися в гори - до Соколівки, Яворова, а потім і Жаб'я. Ігореві було п'ять з половиною років, дитина супроводжувала маму горами й лісами, куди та ходила у справах Організації. Та незабаром з Іваном Фокшеєм трапилося нещастя: він натрапив на міну, від вибуху втратив зір. Хлопці з Організації перевезли його до Мюнхена, де він і прожив свій вік.
Ганна з Жаб'я перейшла до Красника, де її влаштував на проживання жаб'ївський станичний. Виконувала різні доручення. Раз, коли несла естафету в Дземброню, потрапила якраз у бій, ледве врятувалася і повернулася у Красник аж через Кринту. Іншим разом з дитиною прийшла в Дземброню саме тоді, коли "Кривоніс" вів тяжкий бій з червоними, повстанці зазнали відчутних втрат. По жінці з дитиною облавники вели стрільбу розривними кулями. Бог їх врятував.
Скільки разів доводилось уночі брести снігами з полонини на полонину, від зимарки до зимарки! Скільки разів чудом рятувалася від смерті! І все це з малим хлопчиком. Допомагали командири боївок, станичні.
Навесні 1945 року прийшла з Косова мама, щоб забрати Ганну з дитиною до Косова. Перейшли з Красника через гори до Яворова. Дорогою переправилися з ризиком для життя через бурхливий від весняної повені потік по круглій колоді. Першою перейшла Ганна з дитиною. Потім мама казала: "Якби ви, не дай, Боже, упали в потік, я б також кинулася в яр, бо нащо жити?". У Яворові, на присілку Никовата, оселилися у станичного Василя Вегірука. Через тиждень у білий день напали більшовики. Провіднику Кіящукові, станичному та боївкарям вдалося втекти, Ганну з дитиною схопили енкаведисти. Допитували і її, і хлопчика. Вдалося якось відпроситися: енкаведисти були з Жаб'я і не знали, з ким мають справу.
Аж наприкінці червня 1945 року повернулася додому. Почалися виклики в НКВД, допити. Доказів співпраці Ганни з ОУН чекісти не мали, ніхто з ув'язнених у 1939-1941 роках її не видав.
Допоміг врятуватися від репресій і брат Юрій Каплич (1912-2003), людина неабияких здібностей та енергії. Звичайний робітник, він став директором електростанції і управляв нею успішно в найважчі часи війни та після неї, перевів її на газ, а потім почав проводити газифікацію Косова. У місті жартували, обігруючи відомий радянський пропагандистський штамп: "Лампочка Ілліча - електрика Каплича". А ще Юрій Каплич у дорадянські часи був визначним просвітянином, диригував хором, організував драматичний гурток, був активістом різних громадських товариств. Як самоука-спеціаліста з електричної справи його цінували і німці, і комуністична влада. Він зробив усе, щоб оберегти сестру від переслідувань.
Ігор Мартинюк, тісно пов'язаний з підпільною ОУН від свого народження, а з УПА - з п'ятирічного віку, тепер є активістом партії Конгрес Українських Націоналістів. Енергійний, запальний, рішучий, він бере участь у всіх громадсько-політичних акціях і процесах. Хімік за фахом, він одноособово редагує газету обласної організації КУН "Криця".
Така історія однієї з косівських родин.
Членами ОУН у Косові були також Ілля Кошак, Іван Фокшей, Михайло Фокшей, Роман Дзюбей, Юрій Никорак, Омелян Соболь, згадані в іншому місці члени "Каменярів".
Косівщина -
Косів та Косівщина
Косівщина. ОУН у Косові (частина 2)
