Косівщина. Михайло Горбовий

Переді мною на столі лежить цілий стос фотографій з 20-х-30-х років XX століття. Ось оркестр. Ось хор. Ось спортивне товариство. Ось група дітей з дорослими. Ось футбольна команда. Ось учасники повітової наради керівників і активістів якоїсь громадської організації. Ось людина в незвичній формі, в однострої молодіжної організації... І на всіх цих світлинах можна побачити середнього зросту кремезну людину з енергійним, рішучим виразом обличчя і прямим проникливим поглядом. Це Михайло Горбовий. Людина легендарна. Хоча б тому, що важко повірити в той огром роботи, яку вона виконала за не дуже довге життя (прожив він неповних 45 років).

Народився М.Горбовий у 1896 році в Косові в родині ткача. У сім'ї було п'ятеро дітей. Мати рано померла, мачуха мало дбала про дітей, тож малий Михайло став піклуватися про них. З дитинства навчився ткати. А його старший брат Роман через багато років став навіть членом Спілки художників, його вироби з художнього ткацтва мали великий успіх на виставках не лише в Польщі, а й на всесвітніх виставках у Брюсселі та Марселі, не кажучи про ряд міст СРСР з Москвою та Києвом включно.

Михайло, хоч ніколи не цурався ткацького верстата, пішов іншим шляхом - шляхом громадської діяльності. Мабуть, за приклад узяв собі краянина Михайла Павлика. Закінчив учительські курси та учительську семінарію в Коломиї. Став діяльним членом товариства "Січ", осередок якого створено в Косові у 1900 році. З захопленням брав участь у побудові в Косові пам'ятника Т.Шевченкові, відкритого урочисто з участю тисяч гуцулів 19 липня 1914 року. Незабаром почалася Перша світова війна. Михайло Горбовин іде добровольцем до легіону Українських Січових Стрільців, щоб у їх лавах боротися за волю України. Він брав участь у багатьох боях. Став стрільцем знаменитої Гуцульської сотні, яка відзначалася особливо високим бойовим духом і патріотизмом. Командував нею Гриць Голинський з Вижнього Березова (його в 1941 році замордували енкаведисти в Дем'яновому Лазі під Івано-Франківськом).

Після проголошення Західно-Української Народної Республіки М.Горбовий - вояк Української Галицької Армії. Його послали до Косова організовувати українську владу, і він чудово справився з цим завданням як повітовий комісар міліції.

ЗУНР упала під ударами польської армії, якій допомагала Франція. У серпні 1919 року Косівщину (а до неї тоді належав і теперішній Верховинський район) окупувало польське військо. Чи міг молодий український патріот примиритися з цим? Ні. Він стає одним із організаторів повстання гуцулів, яке вибухнуло 16-17 квітня 1920 року в гірських селах Головах, Зеленому, Красноїлі, Жаб'ї. Уряд кинув на придушення "бунту" військо, яке чинило жорстокі розправи, підпалювало будинки, нещадно било селян, грабувало їх. Сотні гуцулів заарештовано. Кинуто до в'язниці і Михайла Горбового, і вчителя, згодом відомого письменника Михайла Ломацького. Голод, знущання тюремників, приниження людської та національної гідності, побиття, жахливі санітарні умови польських в'язниць - чого тільки не зазнали волелюбні гуцули! Та це їх не зламало. Під тиском громадськості арештованих після дев'ятимісячного ув'язнення влада змушена була звільнити.

Здавалося б, досить уже знегод, пора й для себе, а не лише для громади пожити! Та Михайло ніколи не відокремлював особистого життя від суспільного. Щойно звільнившись з ув'язнення, він береться за роботу з дітьми та юнацтвом. У червні 1922 року він приступає до створення "Пласту". Незабаром у Косові та на Москалівні почали діяти 25-ий та 26-ий пластові курені ім. М.Павлика. М.Горбовий вважав головним завданням фізичну, моральну та політичну підготовку нового покоління борців за Україну. Його вихованці займаються гімнастикою, ходять на прогулянки та в далекі походи горами (на Сокільський, Писаний Камінь, Чорногору), вчаться співати, виступають на сцені. Збирають бібліотеку, пильно вивчають історію України. І роблять це не для себе лише. Вони пішки мандрують у близькі й далекі села, де під час свят показують селянам "руханкові" вправи, співають патріотичних пісень, ставлять сценки, а старші друзі виступають з бесідами, рефератами, які мають метою піднести національну та громадянську свідомість гуцулів.

За прикладом косівських, виникають пластові товариства в селах. Польська влада стривожена. Горбовому погрожують, його притягають до суду за "антипаньствову" діяльність, конфіскують книжки, забороняють публічні виступи пластунів. Декілька разів його заарештовували, не раз у в'язницях він оголошував голодування на знак протесту.

Те, що він не піддавався, зрозуміти можна: адже мав фронтовий гарт. Але ці дітки, від 7 до 16 років, які гуртувалися навколо свого провідника, вони також не боялися ні поліції, ні суду! М.Горбовий мав вроджений дар збуджувати в людях ентузіазм в ім'я патріотичних справ, надихати мужність, незламність. Його вихованці дістали патріотичний гарт на все життя, чимало з них потім зазнали переслідувань, дехто й загинув, але не від рук поляків, а комуністів.

Врешті-решт у 1930 році "Пласт" був заборонений. Тоді М.Горбовий вступає до Української соціалістичної радикальної партії, і в 1932 році його обрали секретарем повітового комітету партії. Його найближчими співробітниками в партії були Микола Гулейчук, Михайло Фединський, Марія Библюк.

Водночас організовує Повітовий Союз Української Поступової Молоді ім. М.Драгоманова "Каменярі". Осередки Союзу виникають у багатьох селах. У Косові їх було два: імені М.Павлика та імені М.Драгоманова. Голова "Каменярів" їздить по селах, проводить семінари, навчає, як діяти. До "Каменярів" вступив цвіт молоді. Члени товариства - дівчата і юнаки - вивчали історію України, читали твори українських письменників, брали участь у співочих, музичних та драматичних гуртках, займалися спортом, влаштовували прогулянки у гори, товариські вечірки.

Члени товариства неухильно додержували в побуті правил культурної поведінки, шанобливого ставлення до жінок, не грали в карти, не вживали тютюну та алкогольних напоїв. Зате з радістю брали участь у проведенні масових свят-фестинів, у діяльності "Просвіти", спортивних товариств. Сам М.Горбовий і співав у хорі, і грав в оркестрі, і був членом спортивних клубів "Сокіл", "Луг". Коли він усе це встигав робити? А ще ж заробляв за ткацьким верстатом на прожиття. І того всього було мало його невтомній натурі: він ще й створив у 1927 році кооператив майстрів народного мистецтва "Гуцульщина", відкрив крамницю, де митці могли збувати свої вироби, не залежачи від посередників. Майстерня "Гуцульщини" розміщалася в будинку на теперішній вулиці Незалежності, 144 (потім він належав лісничому, відомому філателісту С.Іваницькому).

За всім цим він не мав часу на особисте життя. Лише аж у 1939 році одружився з Марусею Библюківною, яка була колись подругою-пластункою, а згодом "каменяркою". Та недовго тривало сімейне щастя. У вересні 1939 прийшли "визволителі" зі Сходу. Всі партії та громадські організації були заборонені. М.Горбового усунено від керівництва створеної ним "Гуцульщини", він став працювати рядовим різьбярем. Тимчасом почалися арешти: одного по одному забирали енкаведисти колишніх членів товариства "Каменярі". Заарештовували найвідоміших, найвихованіших, найкультурніших молодих людей - різьбярів, столярів, ткачів. У лютому 1941 року надійшла черга й на їхнього наставника. М.Горбового взяли підступно: начебто послали його машиною у відрядження до Києва, насправді ж завезли до енкаведистської катівні у Станіславі. Звідти він уже не вернувся - його вбили як "ворога народу".

Так загинула ця дивовижної енергії людина, яка всі свої сили, свій величезний організаторський талант віддавала одній меті - праці заради піднесення національної свідомості краян та їх соціального захисту.

...Минуло понад сто років від дня його народження. За цей час наша земля не дала жодного діяча виміру Михайла Горбового... Та й звідки їм було взятися? Комуністичний режим знищив і його самого, і всіх, хто б міг продовжувати його справу, а нові покоління виростали під гнітом тоталітаризму, ідейно, духовно пригнічені, а то й зламані або спотворені. Тому й такі незавидні успіхи наші після проголошення незалежності України. Незалежна Україна є - але скільки залишилось незалежних духом українців?

Нехай ніколи не забудуть майбутні покоління імен косівських "каменярів", після яких не залишилось навіть могил:

• Балагурак Микола Васильович, 1916 р.н., килимар 
• Баранюк Михайло Михайлович, 1920 р.н., різьбяр 
• Бігарій Петро Васильович, 1922 р.н., швець 
• Бович Василь Іванович, 1910 р.н., кравець 
• Бович Юрій Іванович, 1921 р.н., столяр 
• Борис Іван Миколайович, 1921 р.н., поденний робітник закладу А.Тарнавського 
• Гавриш Михайло Васильович, 1920 р.н., робітник-поденник 
• Горбовий Кароль Юрійович, 1895 р.н., стельмах 
• Гречук Михайло Михайлович, 1904 р.н., хлібороб 
• Гринюк Володимир Іванович, 1921 р.н., килимар 
• Джуранюк Микола Михайлович, 1920 р.н., килимар 
• Дреботюк Микола Іванович, 1920 р.н., хлібороб 
• Кифорак Діонізій Миколайович, 1915 р.н., столяр 
• Кіящук Степан Миколайович, 1919 р.н., килимар 
• Кошак Дмитро Васильович, 1916 р.н., килимар 
• Кошак Микола Іванович, 1920 р.н., швець 
• Кощук Іван-Фердинанд Іванович, 1918 р.н., килимар 
• Лелет Василь Прокопович, 1912 р.н., столяр 
• Максим'юк Марія Василівна, 1921 р.н., килимарниця 
• Матійчак Степан Онуфрійович, 1912 р.н., килимар 
• Порчук Микола Григорович, 1920 р.н., хлібороб 
• Стринадюк Михайло Юрійович, 1920 р.н., швець 
• Стринадюк Степан Юрійович, 1913 р.н., столяр 
• Турко Андрій, хлібороб 
• Фокшей Іван Йосипович, 1918 р.н., різьбяр 
• Юсипчук Василь Дмитрович, 1918 р.н., килимар 
• Юсипчук Володимир Михайлович, 1920 р.н., килимар 
• Яремійчук Віктор Степанович, 1920 р.н., килимар

Дивом залишився живим Кабин Іван Васильович (1919-2000): його встигли призвати до Червоної армії. Вже там у П'ятигорську на Кавказі його арештували, засудили до 10 років ув'язнення та 5 років позбавлення прав. У різних тюрмах та концтаборах він пробув 16 років.

І.Пелипейко

Косівщина - Косів та Косівщина