Вища законодавча влада, як уже зазначалось, була зосереджена в руках членів УН Ради. Однак у перші ж тижні її повнокровної державотворчої діяльності виявився брак представників повітових міст і сіл. Тому були проведені довибори 22 - 26 листопада. Від Косівського повіту було обрано Петра Шекерика-Доникова. П.Шекерик-Доників народився у Жаб'ї 1889 року - етнограф, фольклорист, видавець "Гуцульських календарів" у 30-х роках, автор оповідань "Нарозумився", "На дні озера", автор спогадів про письменників, які побували на Гуцульщині. Репресований радянською владою у 1940 році.
Велику увагу косівським повітовим урядом було звернуто на утвердження в повіті національної школи. Йшов листопад, а навчання у школах велося на австрійській законодавчій базі. Потрібно було негайно реформувати школу. Місцевій владі довелося це робити без інструкцій і розпоряджень. Тому А.Лепкий 18 грудня видав постанову, в якій говорилося, що до часу вирішення державним законодавством відміняються всі австрійські постанови і закони в галузі освіти, "бо інтенцією сих законів є виховання молоді на лояльних австрійських горожан, а що школа в Укр. Нар. Респ. мусить бути виключно національною, то постановляється..."
А далі за цією постановою введено викладання всіх предметів українською мовою. Дозволено користуватися існуючими підручниками, зокрема, читанками, опустивши все те, що не стосується історії та географії української держави. Учні повинні вміти співати український національний Гімн.
Іншою постановою було введено новий річний режим роботи шкіл (поділ на півріччя, шкільні вакації, святкові дні).
Перші кроки українського шкільництва в повіті давалися важко. Не було не тільки підручників, але й вчителів і шкільних приміщень. Ці проблеми вирішувались неймовірними зусиллями тих кількох інтелігентів, які взялися за освітню роботу в повіті, не чекаючи ні рішень, ні вказівок, ні подачок зверху.
Так, редактори згаданого вище видавництва "Довбуш" своїм першочерговим завданням вважали видання шкільних підручників та популярних книжок. До нового навчального року (1919 - 1920) планувалося видати підручники з 5-ти навчальних предметів.
Повітовий уряд і філія українського педагогічного товариства у Косові (голова Побігущий) займалися підготовкою педагогічних кадрів для шкіл. Оголошувалися конкурси на заміщення посад тимчасових учителів із числа осіб, які мали свідоцтво зрілості чи інший документ про освіту. Проводилися "семінарійні курси для осіб, які закінчили народну школу і яким виповнилося 15 літ. Та, на жаль, новий навчальний рік розпочався вже в умовах польської окупації.
Коли на західних землях України виникла ЗУНР, то на східних вже існувала незалежна самостійна держава - Українська Народна Республіка. Питання об'єднання ЗУНР з Українською державою над Дніпром було поставлене ще 18-19 жовтня на засіданні УН Ради і з'їзді мужів довір"я. Його висунули представники УСДП, частина радикалів, молодіжні студентські та січові організації. Але, беручи до уваги міжнародне становище, більшість членів УН Ради проголосували за утворення окремої Західноукраїнської держави. Проте після встановлення української влади в Галичині проблема з'єднання двох частин України стала практичною потребою. Вже 5 листопада 1918 року у Київ до гетьмана Павла Скоропадського направляються представники УН Ради (О.Назарук та В.Шухевич) з просьбою надати збройну допомогу українським силам у Львові. Гетьман не зміг тоді послати своїх вояків в Галичину, але допомогти грішми і зброєю пообіцяв.
10 листопада 1918 року питання "з'єднання" знову обговорюється на засіданні УН Ради, і Державному Секретаріатові доручається провести необхідні підготовчі заходи для того, щоб у майбутньому здійснити об'єднання двох українських держав. Вже 1 грудня у Фастові підписано "передвступний договір" про "маючу наступити злуку обох українських держав в одну державну одиницю". А 3 січня 1919 року справа злуки обох держав обговорювалася на першій сесії розширеної УН Ради у Станіславі. Після доповіді Сидора Голубовича з великим піднесенням була прийнята ухвала УН Ради про злуку ЗУНР з УНР, в якій, зокрема, говорилося: "УН Рада, виконуючи право самоозначення українською народу, проголошує торжественно з'єдинення з нинішнім днем ЗУНР з УНР в одну одноцільну, суверенну Народну Республіку". З палкою промовою виступив Президент ЗУНР С.Петрушевич, який відзначив, що сьогоднішня ухвала "піднесе нашого духа й скріпить наші сили. Від сьогоднішнього дня існує тільки одна Українська Народна Республіка. Нехай вона живе!"
УН Раду привітав представник Закарпаття С.Клочурак, який висловив бажання "щоб галицькі українці подали помічну руку і допомогли їм злучитися з Галичиною, а через неї із Великою Україною в єдину Соборну Україну від Тиси до Кубані".
На честь злуки двох українських держав станіславська залога провела військовий парад. Рішення УН Ради 3 січня спрямовувалося до Директорії УНР у Києві. У відповідь Директорія прийняла Універсал УНР, вітала "історичний крок західних братів наших..., ухвалила тую злуку прийняти і здійснити на умовах, які зазначені в постанові". Універсал патетично і високо оцінював злуку: "Однині воєдино зливається століттями одірвані одна від одної частини Єдиної України... Здійснилися віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України".
Для юридичного оформлення Злуки ЗУНР і УНР УН Рада направила до Києва представницьку делегацію на чолі з Левом Бачинським у складі 65 представників від Галичини, Буковини і Закарпаття. До її складу входили: Д.Вітовський, С.Вітик, В.Стефаник, Л.Цегельський, П.Шекерик-Доників та інші.
На Софіївському майдані в Києві 22 січня 1919 року перед велелюдними зборами було декларовано злуку. Ухвалу УН Ради зачитав від західноукраїнської делегації Л.Цегельський, універсал Директорії - член Директорії Ф.Швець. Урочисте проголошення злуки завершилося молебнем. Після цього відбувся військовий парад.
ЗУНР одержала нову назву - Західна Область УНР.
У деяких галузях стосунків злука реалізувалася на практиці. Євген Петрушевич ввійшов до складу Директорії. Симон Петлюра неодноразово брав участь у засіданнях Ради Державного Секретаріату. Ухвалено спільне рішення урядів щодо повідомлення зарубіжних держав про об'єднання обох частин України, визначено принципи діяльності зарубіжних представництв. Уряд УНР надав велику фінансову допомогу Галичині. Назвемо лише окремі факти:
16.01.1919 р. виділено 5 млн. грн. на реконструкцію вузькоколійних доріг.
14.02.1919 р. відкрито кредит в 40 млн. грн. для продовольчих потреб.
15.03.1919 р. - 0,5 млрд. грн. для відбудови помешкань і будівель.
120 млн. грн. - родинам стрільців УГА.
25.07.- 250 млн. грн. для армії і біженців.
На Гуцульщину і у Зборівський повіт відправлено 730 вагонів цукру, 213 вагонів борошна, 223 - збіжжя, 127 вагонів інших продуктів. Для галицьких дітей перераховано, 1,6 млн. грн., 800 тис. грн. - на освітні справи Покуття тощо.
Згідно з розпорядженням Ради державних секретарів учительству народних та виділових шкіл, вдовам та сиротам по них видано "дорожняний додаток" за останній квартал 1918 року та 25% цієї суми в рахунок 1919 року.
Законом від 13 лютого 1919 року вчителі визнавалися державними службовцями, а це у значній мірі поліпшувало їх матеріальне забезпечення.
Навесні 1919 року до Станіслава на гастролі приїжджав відомий наддніпрянський театр під керівництвом М.Садовського. Співпраця, взаєморозуміння і взаємодопомога були визначальними у стосунках між двома частинами України.
Але на початку лютого під тиском більшовицьких військ Директорія покидає Київ. Симон Петлюра веде переговори з командуванням Антанти в Одесі та з урядом Польщі про надання допомоги.
А тим часом Польща загарбала всю Галичину. 16-17 липня 1919 року уряд ЗО УНР і 50-тисячна Галицька Армія перейшли Збруч, щоб об'єднатися з військами УНР.
А Косів і повіт ще 25 травня 1919 року був окупований румунською армією, а в серпні - польським військом.
Косівщина -
Косів та Косівщина
Косівщина. Косів за часів ЗУНР - частина 2
