Косівщина. Про привид

Дім, у якому мешкаю, побудований десь на початку минулого століття. Та чоловік, який його побудував, незабаром оголосив, що продає новобудову, і то недорого. На розпитування москалівців про причину цього, пояснював: "Та не виходить мені тут жити, хочу ближче до свого поля на вербовецькій царині А коли люди здивовано казали, чому ж не вирішив цього раніше, він лише здвигав раменами: так, мовляв, вийшло.

Знайшовся покупець, таки москалівський чоловік; він свою хату віддав сім'ї одруженої дочки, а сам перейшов на нове ґаздівство. Коло хати був добрий кавалок ґрунту, що межував з католицьким цвинтарем. З іншого боку було парусот кроків до костела. А чоловік був католиком, то таке сусідство його задовольняло.

Жінка побілила хату, і стали вони в ній жити. Дім був звичайної тричленної будови: з ґанку входилося в хороми, чи коридор, що тягнувся аж до задньої стіни, ліворуч була світлиця, праворуч - спальня, кухня та спіжарка, в кінці хоромів ліворуч - комора з пивницею. Тобто трохи на міський лад.

З першої ж ночі господарі почувалися зле. Їм вчувався не то плач, не то зітхання, наче якась жінка виливала своє горе. Господар устав, вийшов у коридор - тихо. - Відай, причулося, - подумав. Заснув. Не знати, скільки спав, - знов його збудили дивні, моторошні звуки. - Агій, - подумав він, - чоловік тверезий, а щось таке вчувається, не знати що. До ранку вже не міг спокійно спати, про кидався раз у раз, але в хоромах було тихо. Ранком розповів жінці про нічний голос. Та махнула рукою: - Вчувається тобі!

На другу ніч повторилося те саме. Чоловік збудив жінку, і та почула тихий стогін, здушений плач і якісь невиразні слова. Звуки доносилися з кінця коритаря. Чоловік потихеньку відчинив двері в коритар - і волосся на голові в нього заворушилось: у кінці коритаря він побачив жіночу постать, з розпущеним волоссям, у довгій сукні. Було зовсім темно, а постать виднілася, наче освічена ізсередини. Господар почув: "Дитя моє, дитя нещасне моє!" а знизу наче з-під землі, тоненький дитячий голосок: "Мамусю, порятуй мене!" Він перехрестився - з 'ява зникла. Зачинив двері і, весь тремтячи, повернувся до ліжка. Розповів жінці. Та хрестилася та почала молитися на вервиці. До ранку вже обоє не заснули.

А ранком чоловік пішов до ксьондза, розповів йому про все. Той вислухав уважно, подумав і порадив: - Потерпіть, господарю, ще декілька ночей. Якщо знову повториться таке, хрестіться й моліться, але добре слухайте, які слова говорить та з 'ява.

Ті дві-три ночі наступні - то була мука! Подружжя тремтіло, молилося, кропило навколо себе свяченою водою. А чули одне й те ж: плач, стогони слова: "Дитя моє, дитя нещасне моє!" І з-під землі: "Мамусю, порятуй мене!"

Пішов господар знову до ксьондза, розповів усе. Той порадив зірвати в тому місці, де буває з'ява, підлогу, і покопати трохи землю. Так чоловік і зробив. Викопав він у правому куті з на два штихи і побачив якесь шмаття. Обережно розчистив землю, і з-під неї з'явився коцик, а в ньому чоловік з жахом побачив кісточки... Дитячий кістянок...

Повідомив у ґміну. Прийшла поліція, списали протокол. Кістянок поховали з відповідними молитвами у маленькій труні на цвинтарі. Ксьондз освятив і кістянок, і труну, і могилку. Освятив і хату. З того часу привид жінки не з'являвся.

Довго говорили про це москалівці. Міркували, що, видно, на тому місці хтось колись таємно закопав дитину, певно, у гріху нажиту, поховав без ксьондза і молитви. За цей великий гріх та жінка каралася й після смерті. І лише тоді її душа заспокоїлася, коли над мертвою дитиною здійснено святий обряд. А той господар, що збудував дім на місці скоєного гріха, не подбав про освячення ні землі під забудову, ні домівки. Звідси й сталася отака причина.

Косівщина - Косів та Косівщина