Австрійська монархія дуже дбала про видиму велич і навіть величавість своєї держави. Все, що будувалося державою, будувалося міцно, добротно, на віки. Століття стоїть у Косові будинок лікарні, де тепер терапевтичне відділення. Навіть півстолітнє панування соціалізму не спромоглося його зруйнувати, хоча шкоди завдало чималої. Лікарня будувалася на 50 хворих, тепер їх там втиснули утричі більше. Колись до кожної палати була підведена вода - тепер лише подекуди забиті крани нагадують про це. Діяли чотири ватерклозети, дві ванни - тепер це звучить як фантастика...
На початку XX століття споруджено й будинок повітового суду.
В Австрії, європейській державі, дуже поважали право, тому й будівлі юридичного призначення зводили такими, щоб вони викликали пошану до права і утверджували його непорушність. Інша річ, що не завжди зовнішня імпозантність зумовлювала торжество справедливості...
За часів Польщі (1919-1939) тут також розміщався суд. 3 1918 ро 1936 рік суддею тут працював Володимир Лаврівський. Він не обмежувався службовими обов'язками, а й брав участь у громадській праці, був одним із засновників української спілки "Гуцульське мистецтво" та "Народної каси", столярської школи гіри "Народному домі", викладати в якій був запрошений з Коломиї майстер високого класу Михайло Фединський.
Сьогодні юристів, які б обтяжували себе громадськими клопотами, не знайдеш удень зі свічкою. А тоді Петро Рондяк, який певний час був суддею, а згодом адвокатом у Косові, очолював повітову "Просвіту", ініціював спорудження пам'ятника Т.Шевченкові, а згодом керував будівництвом за народні внески "Народного дому" в Косові (спалений у 1939 p.).
Українськими діячами-патріотами були і судді Богдан Левицький та Ромуальд Сельський, адвокати Остап Копцюх та Іван Библюк. Тож цей будинок нагадує й про цих людей, які заслужили на добру пам'ять про себе.
Зі встановленням "влади рад" цей будинок став наводити страх на косів'ян. Тут розмістилося НКВД, а в повоєнний час - НКГБ, МГБ, тобто каральні органи "диктатури пролетаріату". Тут тримали у т.зв. КПЗ ("камєра прєдварітєльного заключєнія") ув'язнених перед тим, як відправити їх до Коломиї чи Станіслава. Це були вороги комуністичного режиму, насамперед "українські буржуазні націоналісти", а говорячи нормальною мовою - українські патріоти. Тут вони проходили перші допити і тортури. Будинок на подвір'ї ніколи не стояв порожнім. Ув'язнених тримали навіть у підземеллі. Сюди звозили убитих "бандитів", тобто бійців УПА, тут і не одного вбили, що підтверджено розкопками 1992 року, коли на невеликій глибині знайдено 19 останків, у т.ч. однієї жінки.
Кажуть, є підвали і під самим будинком суду, тільки входи до них замуровано. У тих підвалах страчували людей і за "перших", і за "других совітів". Покійний Роман Тріска розповідав, що він сам бував у тих підвалах. Під час німецької окупації він деякий час працював учнем у друкарні. Його й інших посилали у підземелля суду по старі, ще австрійські та польські бланки, які, за браком паперу, використовували для друкування на звороті нових форм бланків. За його словами, в тих підвалах була величезна кількість судових справ. Але ж не їх ховали від людських очей енкаведисти, замуровуючи входи в підземелля, а сліди власних злочинів. Тож ще не всі таємниці цього будинку розкриті.
У 1957 році, під час "хрущовської відлиги", приміщення колишнього суду, а згодом енкаведистської катівні, передано для відкриття школи-інтернату. У колишній КПЗ обладнано учнівську їдальню. З 1993 року на базі школи-інтернату створено гімназію-інтернат.
Отака незвична історія будинку косівського повітового суду.
Косівщина -
Косів та Косівщина
Косівщина. Повітовий суд
