Голиця - гора біля Косова. Назва дивна, бо майже ціла Голиця від підніжжя до верху вкрита густим лісом. Кажуть, що так її назвали тому, що 150-200 чи й більше років тому її геть оголили, зрубавши ліс на дрова для солеварні. Так було, бо ще й 60-70 літ тому лише на вершині Голиці шуміли посаджені за Польщі сосни, а нижче розлягалося громадське пасовище, де випасалися корови й кози москалівців. Як совіти заборонили мати худобу, то й пасовище-толока з часом заросло вільхою, березою, кущами глоду, крушини, ожини та шипшини, а під ними потім засіялися й струнко піднялися смереки. Заросли й дві величезні, глибокі яруги, які розтинали узбіччя гори.
Але й перед тим, як гору оголили задля потреб солеварні, вона мала ту саму назву. Правда, трішечки змінену: не Голиця, а Голиці. А чому, то розповідають старі люди.
З давніх часів полюбили цю гору мавки, або лісниці. Раз тому, що тут буяв пишний ліс, а друге - недалеко розташувалися людські оселі, тож легко можна було зустріти в лісі леґінів, до яких лісниці були страх охочі. Лісниці спереду виглядали, як дуже файні дівчата. Вони вміли ставати подібними до дівчини чи жінки, про яку думав надибаний у лісі леґінь чи молодий ґазда, і так їх затуманити, що їм здавалося, ніби справді бачать кохану дівчину чи жінку. Дуже полюбляли лісниці голими гойдатися, співаючи, на вітах дерев або нагими грітися коло непогашеної ватри. Тому звали їх ще й голицями. Голу лісницю легко було впізнати з заду: на спині була діра, через яку виднілись нутрощі. Як загледить лісниця-голиця легіня чи молодого ґазду, то приваблює його до себе улесливим голосом та й залоскочує до смерті. То через тих лісниць-голиць і називали гору Голиці, і не кожен насмілювався заглибитися у ліс, де вони забавлялися.
...Одного разу москалівський леґінь Штефан Балагурів ішов лісовою стежкою попри Кринчисту криничку, аж бачить перед собою свою кохану дівчину - Касуню. Він до неї, а вона все відступає назад та кличе: ходи, ходи д'мині, Штефку! Вона вглиб лісу, та не обертаючись до нього спиною, а він за нею! У голові в нього геть затьмарилось, і не дивується він, чого то його Касуня в лісі, та ще й гола-голісінька, лише косами довгими прикривається, та все задкує і не спіткнеться об каміння. От-от він її досягне! Та раптом із-за товстенного бука позаду Касуні вийшов чоловік, височенний, як два люда, весь оброслий білою волохатою шерсткою, з довгою бородою і волоссям. Він схопив Касуню своїми довжелезними руками, одної ногою став на неї... Дівчина закричала страшним голосом. Штефан також закричав, кинувся їй на поміч, але упав і зомлів. Коли через деякий час отямився - нікого не було. Аж тепер він зрозумів, що його заманювала лісниця-голиця, а врятував його від неї Чугайстер. Цей лісовий велетень любив ловити підступних лісових дівчат, роздирав їх, пік над ватрою і з апетитом поїдав, аби вони більше не дурили і не заманювали людей.
...Коли вирубали ліс на дрова, щоб виварювати сіль із сировиці, зникли й лісниці, і Чугайстер, перебралися у віддаленішу пущу. Оголену від лісу гору стали звати Голицею.
Під Голицею повітря дуже здорове, цілюще. Коли в Косові траплялася чума чи холера - а ці жахливі пошесті в давнину нерідко навідували цю місцевість, - то міщани тікали сюди, отаборювалися тут і перечікували нещастя. Може, помагала їм чиста вода з Кринчистої криниці.
Косівщина -
Косів та Косівщина
Косівщина. Легенда про Голицю
