Косівщина. Легенда про Кринчисту криничку

Є на схилі гори Голиці джерело. Тоненьким струмочком витікає зі святої землі чиста, як сльоза, водичка, збирається в невеличку з піщаним дном заглибину, а звідти струмочком через ліс жебонить униз, до людей. Звуть це джерело Кринчиста криничка. А чому - про це розповіла бабця Калина.

Дуже давно, багато літ тому, Голиця була вкрита старезним лісом. Господарював у ньому Лісовик. Його слуга Полісун наглядав за порядком серед звірів. А помічники Блуд і Страх перешкоджали людям чинити шкоду в лісі, заводячи їх у непрохідні нетрі та лякаючи різними страшними з'явами і голосами. Тому нечасто тут з'являлися люди. Віднаджувала їх від лісу її Лісниця, яка жила в лісі і якої боялися люди. Лісниця була дочкою суворого її гнівливого Лісовика, який дуже любив лякати людей, бо не терпів їх за те, що рубали дерева. Як і всі лісові панни, ця Лісниця була писаною красунею. Та Лісовик її краси не завважував, бо цінував лише одну красу - лісу.

Якогось весняного дня, колихаючись за своєю звичкою на вітах берези, Лісниця побачила леґіня, що йшов вузенькою стежкою. Лісова дівчина, щоб привернути його увагу до себе, почала співати, і спів її був такий ніжний, як шелестіння трави, як дзюрчання струмка, як щебетання пташеняти. Вона хотіла привабити хлопця і погратися з ним, як це звичайно роблять лісниці, мавки, русалки, -тобто залоскотати до смерті. Та коли хлопець наблизився, те недобре бажання зникло. Бо був він високий, стрункий, чорнявий, з ясними, розумними очима під високим чолом, і ті очі гляділи так ласкаво, доброзичливо, приязно, що Лісниця, хоч і не мала, як і всі лісові істоти, серця, все ж відчула солодке тепло в грудях.

Юнак зупинився і без страху дивився в очі лісової істоти.

- Яка ти красуня! - промовив він. - Я знаю: ти не людська дівчина, ти лісниця. Серед людських дівчат таких красунь нема!

- Якщо я тобі так подобаюсь, залишайся зі мною в лісі, будемо гратися, розважатися, веселитися!

- Ти прекрасна, ти справжній крин чистий...

- Чому, легіню, так мене називаєш, що це означає?

- У наших святих книгах крином називають найдовершенішу квітку - білу лілею. Ти на неї схожа. Та я не можу з тобою залишатися, бо кохаю одну дівчину в селі.

- Хіба вона файніша за мене?

- Ні, красуне. Але вона має те, чого не маєте ви, лісові істоти: серце.

- Серце? Що ж воно за дорогоцінність?

- Будь-яка дорогоцінність - ніщо в порівнянні з серцем. Бо тільки в ньому зароджуються добро, милосердя, співчуття, любов - усе те, без чого ми перестали б бути людьми. Ми, люди, порозуміваємося між собою мовою, говоримо. Але найрозумніша у нас мова - це нечутна мова сердець. Без неї немає справжньої любові. Я милуюся твоєю красою, крине мій чистий, але не можу залишитися з тобою. Пробач мені, лісова істото, але інакше бути не може.

- Яка ж я нещасна! О, матінко Земле, відтепер не буде мені щастя в лісі, то ж візьми мене в себе! - заволала Лісниця і залилася сльозами. Земля тихо розкрилася і заховала в собі Лісницю.

Вона й досі перебуває там і ллє безупинно сльози через те, що не мала щастя зазнати любові. І з її сліз народилося джерело, яке назвали Кринчиста криниця - бо крином чистим назвав юнак красуню лісницю. Кажуть, вода з цієї кринички дуже помагає тим, хто прагне справжньої, щирої любові.

Косівщина - Косів та Косівщина