Книга Гуцульщина літературна - Косівська школа-інтернат-гімназія

Світанок

В бору світанок спить
В тіні могутніх сосен:
Про них забула смерть,
Про них забула осінь.

Їх згадує лиш птах,
Що часом залітає
Й співає в цих лісах
Про світ, що зла не знає.

Коли стають далекі береги,
Тебе відносить в море течія,
Тоді згадай про хуги і сніги,
Які тремтять, коли прийде весна.

Коли стають далекі береги,
Не вір, не слухай магії води,
Пливи туди, де мріють острови,
Останні сили в собі знаходи.

Коли стають далекі береги,
І світ тебе засмоктує на дно,
Ти не здавайсь, до берега пливи:
Людська душа здолає морок, зло.

Зима ридає біля стріхи -
Течуть слозинки по щоках,
Течуть по вербах і горіхах,
По склі, по трубах, по струмках.

І крізь снігів міцні кайдани
До світла пнуться перші квіти.
І тануть снігові кургани,
Бо все зелене хоче жити.

Сміються котики вербові,
Іще учора народились:
Зими прозора крапля крові
У оксамиті загубилась.

Тепер весни не зупинити.
Ще мить - і вічність промине.
Пов'янули на шибках квіти -
Розтало серце льодяне.