Енциклопедія трипільської цивілізації - Трипільська культура. Історія досліджень.

Вже влітку 1945 року поновлюється активне вивчення трипільської культури на території України. Насамперед було проведено розвідувальні дослідження, під час яких відкрито важливі нові трипільські пам'ятки і почалося дослідження деяких з них: Т. С. Пассек очолює

експедицію у Пороссі, а С. М. Бібіков — у Подністров'ї. М. Ф. Болтенко та О. Ф. Лагодовська продовжують у 1945—46 р.р. дослідження усатівської культури. На секції V наукової конференції Іституту археології АН УРСР 1946 року підсумовано результати цих досліджень.

Т. С. Пассек у 1945 р. продовжила польові дослідження в Україні як начальник розвідувальної експедиції. У звіті збереглися фото її учасників на тлі центральної частини Канева, ще не відбудованого після жорстоких боїв Великої Вітчизняної війни. До речі, в цей час Т. С. Пассек багато працювала в комісії, яка займалася визначенням збитків, завданих війною СРСР, в тому числі музеям та археологічним пам'яткам.

Потім, у 1946 році, була велика експедиція на поселенні Володимирівка. Вміщені у звіті фото вражають розмахом робіт і відкритими площами. Можна побачити по кілька розчищених одразу трипільських будівель в одному розкопі. Зауважимо, що значення результатів цих досліджень вдалося повною мірою збагнути лише у 90-ті роки, після відкриття і багаторічних розкопок трипільських протоміст, адже Володимирівка, яка займала площу понад 70 га, була одним з найдавніших серед них. На старих знімках ми можемо побачити, як Т. С. Пассек проводить на розкопі екскурсію для місцевих жителів. На іншому фото — вона в оточенні молоді, серед якої майбутні дослідниці Трипілля Т. Д. Бєлановська, Мовша Т. Г., К. К. Черниш.

Було відновлено також дослідження унікального комплексу пам'яток біля Усатова. Розкопки на некрополях під керівництвом О. Ф. Лагодовської розпочалися 1946 р.

1947 р. А. В. Добровольський відновив розкопки на поселення Сабатинівка I, розпочаті ще до війни. Вони значно доповнили отримані раніше дані. На Дністрі та Південному Бузі численні трипільські пам'ятки було виявлено 1948—53 рр. експедиціями під керівництвом М. I. Артамонова. У 1952—53 рр. він очолював спільну експедицію ЛДУ та Ыституту археології АН СРСР у межиріччі Бугу і Дністра в межах Вінницької обл. Було досліджено багатошарове трипільське поселення Печера. Матеріали трипільської культури були виявлені під час розвідок по берегах річок Котлубанки і Мурафи, вони дозволили уточнити питання про локальні групи трипільської культури.

Розширення кордонів СРСР на захід дало можливість перенести археологічні дослідження на нові обшари. З 1947 р. наукові інтереси Т. С. Пассек зосереджені на Дністрі та в Молдові. Якщо трипільська культура у Подністров'ї тривалий час була предметом вивчення українських та польських археологів, то Молдова у цьому відношенні являла собою майже суцільну білу пляму.

Важливими стали розкопки багатошарового поселення Поливанів Яр (біля с. Комарове), де було виявлено кілька горизонтів трипільських поселень, в тому числі укріплених ровами. їх мешканці займалися виготовленням інструментів з кременю, і це вже було, на думку дослідників, справжнє ремесло. Ці та інші здобуті в 40—50-х роках в Україні та Мол дові матеріали увійшли до четвертої, останньої з опублікованих праць Т. С. Пассек — «Раннеземледельческие (трипольские) племена Поднест-ровья».

Молдавська археологічна експедиція Інституту археології АН СРСР здійснювала розкопки під керівництвом Т. С. Пассек. Було досліджено багатошарові пам'ятки у Солонченах і Флорештах-I, Голерканах та інших місцях. З 1952 р. велися розкопки грунтового могильника пізнього етапу трипільської культури у Вихватинцях, відкритого у 1947 р. експедицією М.Воєводського та 0.Аліхової. В результаті цих досліджень на початок 60-х років Молдова перестала бути білою плямою на карті трипільської культури. Результати розкопок суттєво вплинули на погляди щодо походження та розвитку трипільської культури.

Дослідження в Молдові дозволили впритул наблизитися до території, яку займає культура Кукутень — західний аналог і фактично інтегральна частина того, що археологи нині називають культурно-історичною спільністю Кукутень Трипілля, і, відповідно, до проблем зіставлення складових цієї спільності. На початку 60-х Т. С. Пассек проводить дослідження на поселеннях сусідньої з трипільською енеолітичної культури Гумельниця, щойно відкритої на території СРСР.

У другій половині 40-х років на території України нарешті вдалося знайти і розкопати пам'ятки раннього етапу трипільської культури. Хоча перші ранньотрипільські старожитності було зібрано ще С. С. Гамченком 1913 р. під час робіт на Поділлі у районі Саврані, ця проблема майже півстоліття залишалася відкритою.

С. М. Бібіков у 1946 р. розпочинає розкопки у Луці-Врублевецькій на Дністрі. Ініціатива розкопок цього поселення належала директору Ыституту археології АН УРСР, академіку П. П. Єфименку, який оцінив її наукове значення. Тут працювала спільна експедиція археологів з Москви та Києва. Впродовж 1946-50 рр. поселення, як вважали дослідники, було повністю розкопане. Результати розкопок дали змогу С. М. Бібікову висвітлити мало-досліджені доти сторони раннього етапу трипільської культури.

Суттєві зрушення відбулися також у дослідженнях найпізніших пам'яток трипільської культури на всій території поширення. Новий тип пізньотрипільських пам'яток відкрили у 1947 р. в Середньому Подніпров'ї. Це — тілопальні могильники софіївського типу. Епонімну пам'ятку — могильник біля с. Софіївка, розташований на піщаній дюні, було відкрито в 1947 р. І. М. Самойловським і розкопано з ініціативи Єфименка П. П. Ю. М. Захаруком у 1948 р. Аналогічний могильник біля с. Червоний Хутір відкрив у 1950 р. В.М. Даниленко і дослідив у 1951 р. разом з М. Л. Макаревичем. Ще один могильник з трупоспаленням біля с. Чернин розкопав В. Канівець у 1956р. В результаті перелічених досліджень було відкрито новий для трипільської культури тип поховальних пам'яток. Крім могильників, було відкрито й розкопано залишки кількох поселень софіївського типу.

Значні роботи в кінці 40-х — у 50-ті рр. було проведено на Волині на поселеннях етапу СП. О. Ф. Лагодовська у 1949—1950 рр. вела розкопки на поселенні Сандраки, матеріали з якого виявилися важливими для характеристики не лише найпізніших комплексів Трипілля, але і його контактів із сусідніми культурами. Із знахідок слід назвати також скарб, який складався із семи великих крем'яних пластин, відколотих від одного нуклеуса. 1949 р. Ю. М. Захарук провів розкопки на поселенні Нова Чартория у Житомирській обл., де виявив матеріали

пізнього (СІІ) етапу трипільської культури1, подібні до знахідок Лагодовської О. Ф. у Сандраках. 1956— 59 рр. Т. Д. Бєлановська та Шмаглій М. М. на значній площі розкопали поселення Троянів. Було виявлено рештки кількох десятків споруд, складено план поселення. Матеріали цих досліджень опрацьовані М. М. Шмаглієм у кандидатській дисертації, але опубліковані дуже обмежено. Спираючись на вже відомі дані й матеріали нових розкопок, М. М. Шмаглій розробив питання періодизації та розвитку пам'яток троянівсько-городського типу етапу трипільської культури, обстоюючи їх автохтонний розвиток.

Матеріали із перелічених вище досліджень експонуються в Археологічному музеї Інституту археології НАН України та його наукових фондах. У 90-ті роки вони були використані для польсько-української наукової програми Балтшсько-Понтшських досліджень, яка дала змогу виявити різнобічні контакти пізнього Трипілля Волині із синхронними археологічними культурами Центральної Європи.

У 1952—53 рр. на Тернопільщині В. П. Кравець, М. Ю. Смішко, Свєшніков I. К. та Ю. М. Захарук провели невеликі за обсягом, але дуже важливі дослідження пізньотрипільських поселень Сухостав, Кунисівці, Кошилівці-Обоз та ін. Ю. М. Захарук у Чернівецькій області провів дослідження поселення Звенячин, віднесеного до пізніших фаз Трипілля. Автор вважав, що немає підстав виводити пам'ятки пізнього Трипілля на Верхньому Дністрі з якихось інших матеріалів, ніж трипільські. Завдяки цим дослідження Ю. М. Захарук встановлює культурно-історичні контакти та синхронізацію між певними етапами Трипілля та культури лійчастого посуду.

У 50-ті роки було досліджено багатошарову трипільську пам'ятку Поливанів Яр біля с. Комарове на Дністрі. Розкопки проводили Пассек Т. С. та Т. А. Попова. Тут було виявлено кілька горизонтів з матеріалами трипільської культури, починаючи від Трипілля В-I до С-II, а також рештки майстерень з обробки кременю. Це була перша багатошарова пам'ятка трипільської культури на території України, розкопана на великій площі. Тому дослідження мали важдиве значення для встановлення відносної хронології пам'яток. Значний інтерес становило також вивчення кремене-обробки трипільців. Більшість матеріалів з цих розкопок нині зберігається в Музеї антропології та етнографії у Санкт-Петербурзі, де з ними тривалий час працювала Т. А. Попова, яка у 2003 р видала монографію, присвячену цій видатній пам'ятці.

У 50-ті роки для дослідження трипільських пам'яток на Верхньому Дністрі чимало зробила К. К. Черниш. У 1950—53 рр. вона провела розкопки на ранньотрипільському поселенні Ленківці (виявлене Тимощуком Б. О. у 1947 р.), матеріали з яких нині зберігаються у Чернівецькому обласному краєзнавчому музеї. Результати останніх розкопок опрацьовано у кандидатській дисертації К. К. Черниш та монографії, яка вийшла друком у 1959 р. З 1953 по 1957 рік вона очолювала польові дослідження у Незвиську, які проводили Відділ археології Інституту суспільних наук АН УРСР у Львові та Ермітаж (Ленінград). Важливою особливістю цієї пам'ятки є наявність кількох шарів трипільської культури, які залягали вище комплексу лінійно-стрічкової кераміки. Матеріали досліджень опублікованочастково К. К. Черниш. Більшість знахідок розкопок нині експонується та зберігається в Івано-Франківському обласному краєзнавчому музеї.

Продовжував вивчення трипільських поселень Подністров'я Бібіков С. М. Велике значення для майбутніх досліджень мали розвідки очолюваної ним експедиції, проведені в 1964 та 1969 рр. їх результати були використані під час організації новобудовних розкопок другої половини 70—80-х рр. на Дністрі. Оскільки розвідана територія на берегах нині затоплена водосховищем, то колекція старожитностей з розвідок С. М. Бібікова є унікальним джерелом для вивчення трипільської культури на Дністрі. Зберігається вона у наукових фондах Інституту археології НАН України. Крім розвідок, було проведено розкопки біля с. Жури та с. Попенки, де виявлено поселення середнього етапу трипільської культури.

М. Л. Макаревич у 1958—60 рр. вивчав комплекс пам'яток пізнього етапу трипільської культури біля с. Стіна на Дністрі (в районі розкопок С. С. Гамченка 1929 р.). Тут було знайдено цікавий комплекс розписного посуду, фрагменти кераміки з різноманітними відбитками тканин.

На Південному Бузі В. М. Даниленко відкрив цілу низку неолітичних поселень буго-дністровської культури. Опрацювавши матеріали з цих розкопок, а також досліджень ранньотрипільських поселень, проведених спільно з М. Л. Макаревичем (Гренівка, Гайворон), він розробив та обгрунтував новими знахідками теорію про походження культури Трипілля (у східній її частині) на основі місцевого буго-дністровського неоліту. Однак пізніше виявилося, що місцевий неоліт не доживає до появи на Південному Бузі трипільців кілька сотень років. В. М. Даниленко також почав розкопки трипільського поселення біля с. Завалля (увійшло в літературу під кількома назвами — Завалля, Березівська ГЕС, Березівка), які дали цікаві свідчення контактів між трипільцями та степовим населенням початку мідного віку: кераміку, а також виготовлений з каменю скіпетр у вигляді голови коня. Дослідження цієї пам'ятки продовжили В. П. Цибесков, а в 90-ті рр. — О. В. Цвек.

Якщо 50-ті роки були часом значних досліджень у Подністров'ї, то на початку 60-х поновились масштабні дослідження трипільських поселень у Подніпров'ї та на Південному Бузі, пов'язані з новобудовними розкопками у зоні будівництва каскаду водосховищ, які загрожували руйнуванням пам'яток, розташованих у прибережній смузі. Чотири роки тривали розкопки на поселенні біля с. Гребені (ур. Василишин Яр), якими керував член-кореспондент АН УРСР, директор Інституту археології С. М. Бібіков. Тут, як колись у Трипільській експедиції 30-х років, зібрався значний науковий колектив, на долю якого випало дослідження Трипілля в наступні десятиріччя: М. М. Шмаглій, О. В. Цвек, В. Г. Збенович. Було розкопано значну частину поселення та здобуто велику колекцію кераміки, знарядь праці. Знахідки з Гребенів нині зберігаються у наукових фондах та експонуються в Археологічному музеї Інституту археології НАН України. Результати розкопок в Гребенях надихнули С. М. Бібікова на реконструкцію господарсько-економічного комплексу розвиненого Трипілля.

Цікаві розкопки на пізньотрипільських поселеннях Подніпров'я проводили Ю. М. Захарук та В. О. Круц. Були розкопані пам'ятки біля Софіївки, Підгірців, Чапаївки. Поблизу Казаровичів на Дніпрі В. О. Круц відкрив укріплене ровом селище — поки що єдине з відомих трипільських городищ у цьому районі. На підставі нових даних та матеріалів раніше проведених розкопок В. О. Круцом була розроблена періодизація пізньотрипільських пам'яток у Середньому Подніпров'ї з виділенням трьох послідовних типів пам'яток — чапаївського, лукашівського та софіївського. Ця робота фактично підбила підсумки досліджень у Подніпров'ї в повоєнні роки (Круц, 1977).

Після двадцятирічної перерви наприкінці 60-х рр. відновилися розкопки у межиріччі Південного Бугу та Дніпра. їх проводила О. В. Цвек. Вона досліджувала поселення середнього етапу трипільської культури біля с. Шкарівка, Гарбузин, Веселий Кут, Миропілля. Доти такі пам'ятки були відомі лише за розкопками В. Хвойки (Верем'я, Щербанівка) та М. Гімнера (Пеньожкове). Вивчивши дані типи пам'яток, О. В. Цвек прийшла до висновку про існування особливої, східно-трипільської культури.

I. I. Заєць провів у кінці 60-х на початку 70-х років масштабні розкопки на поселенні Кліщів (Південний Буг) та інших пам'ятках цього району, які виявилися дуже цікавими в плані розуміння поширення трипільської культури на схід. Кліщів нині є найбільш дослідженою пам'яткою трипільської культури на Південному Бузі. Матеріали з розкопок експонуються та зберігаються у Вінницькому обласному краєзнавчому музеї, а видано їх було 1993 року І. I. Зайцем та С. М. Рижовим.

У 60—70-ті рр. тривали хоча й не такі масштабні, як раніше, розкопки в Подністров'ї. Експедицією Національного історичного музею було зроблено ряд важливих відкриттів. Біля с. Цвіклівці Т. Г. Мовша дослідила місце знаходження раніше виявленого скарбу прикрас та майстерню, пов'язану з їх виготовленням. Там же було досліджено унікальне поховання, дуже схоже на ритуальне жертвопринесення. Поселення Цвіклівці можна вважати одним з найбільш пізніх поселень трипільської культури на Дністрі, матеріали з нього дають змогу вивчати процес «зникнення» Трипілля у цьому важливому регіоні.

Крім того, Т. Г. Мовша кілька сезонів досліджувала комплекс поселень біля с. Жванець. Особливе значення мали розкопки решток укріпленого поселення Жванець-Щовб та залишків двох'ярусних гончарних печей, які існували тут на етапі СП. Цей гончарний комплекс — найбільший ремісничий центр такого типу з числа відкритих на території України. Знахідки з описаних вище розкопок зберігаються у Національному музеї історії України, а також експонуються у Музеї трипільської культури в Переяславі-Хмельницькому.

Тривало вивчення усатівських пам'яток на півдні України. Патокова Е. Ф. на початку 60-х рр. продовжила дослідження Усатівських некрополів, розкопала три кургани. Ще один у 1962 р. дослідив В. Г. Збенович. Було виявлено нові поховання, які супроводжувалися інвентарем — посудом, статуетками, зброєю, прикрасами та знаряддями праці. На думку Е. Ф. Патокової, дані розкопок підтвердили можливі контакти усатівців із племенами Егеїди раннього бронзового віку.

В. Збенович у 1964-65 і 1970 рр. провів розкопки частини поселення усатівського типу в Маяках. Тут було виявлено залишки двох ровів, заповнених культурними рештками. На думку дослідника, рови могли мати оборонне призначення. Маяки — найбільше після Усатова поселення пізнього етапу Трипілля у Північно-Західному Причорномор'ї.

З утворенням новобудовної Дністро-Дунайської експедиції, яка працювала в зоні створення зрошувальних систем, значно розширилися розкопки курганних старожитностей Північного Причорномор'я. Експедиція, що нею керував М. М. Шмаглій і в якій брали участь І. Т. Черняков, Л. В. Суботін, І. П. Алексеева, у 1964—70 рр. дослідила велику кількість курганів, в яких основними, найдавнішими були поховання усатівського типу. Таким чином, було надійно встановлено хронологічне співвідношення між Трипіллям та культурами раннього бронзового віку. Крім того, було відкрито ряд поховань, датованих мідним віком, які передували усатівському часу і репрезентували невідомі раніше найдавніші культурні типи з курганним обрядом поховання в степах Північного Причорномор'я.

На початку 60-х років І. Т. Чер-няковим в Нижньому Подунав'ї було відкрито поселення енеолітичної культури Гумельниця, які досліджувала Т. С. Пассек, а пізніше — Л. В. Суботін. Було виділено Болградський варіант культурного типу Стойкань-Алдень культури Гумельниця, що співіснував з пам'ятками раннього — початку середнього етапів трипільської культури. Таким чином було відкрито раніше невідому, нову сторінку давньої історії Північно-Західного Причорномор'я.